Даніель Коул - Кат

– Гм-м-м.

Руш ізнову зосередився на дошці.

Завдяки одній із попередніх справ він дізнався, що «З вулиці до успіху» – це план, призначений для того, щоб повернути дедалі численніших безхатьків міста на робочі місця й повернути їм певну самодостатність. Програма забезпечувала менторство, житло, освіту, психологічні консультації в разі потреби й вакансії людям, на яких махнув рукою весь світ. Похвальне починання – щоправда, важко було уявити, як кощавий, схожий на привида чоловік із фотографії зміг би повернутися до суспільства.

Руш бачив удосталь наркоманів, щоб розуміти, коли людина підсіла на наркотик сильніше, ніж на життя.

Він перейшов до фотографії Едуардо Медіни. У нижньому кутку, де знімок грубо обрізали, залишалася чиясь маківка. Завдяки позі Медіни Руш здогадувався, що він, найпевніше, обіймав цю зниклу людину обома руками. Вигляд у нього був щасливий.

– Що тепер буде з його рідними? – бовкнув Руш і вчергове перервав Гоппуса.

– Чиїми?

– Медіни.

– Ну, зважаючи на те, що цей покидьок холоднокровно вбив копа, я здивувався б, якби тепер принаймні не депортували його сина, що був тут із ним, а решті членів його сім’ї та його родичів повністю заборонили в’їзд до країни.

– То він реально їх підвів? – підсумував Руш.

– Я сказав би, що це ще м’яко сказано, – відповів Гоппус і знову повернувся до Кертіс.

– Але до вбивства він старався задля них як тільки міг?

Гоппус помітно здригнувся від роздратування і знову повернувся до Руша.

– Гадаю, що так. Він понаднормово працював у готелі, надсилав рідним гроші. Готувався перевезти сюди доньку.

– Як на мене, він не схожий на поганця, – зауважив Руш. Гоппус, зазвичай розважливий, почервонів від гніву.

– Господи, – збентежено прошепотіла собі під носа Кертіс.

– «Поганця»? – виплюнув Гоппус, який тепер повністю зосередився на агенті ЦРУ. Той же досі був зосереджений на фотографії. – Ця людина прив’язала до переднього бампера свого джипа поліціянта і протаранила ним стіну!

– Ви неправильно мене зрозуміли, – приємним тоном відповів Руш. – Я не казав, що він не робив нічого страшного. Я просто не впевнений, що він був поганою людиною.

У кабінеті запала моторошна тиша: Гоппусові колеги помітили нехарактерний для їхнього начальника сплеск емоцій.

– Я згодна з Рушем, – знизала плечима Бакстер і зігнорувала Кертіс, яка поглянула на неї так, наче її зрадили. – Медіна – ваш найбільший шанс збагнути, що відбувається. Баррелл так чи інакше був гівнюком. Таунсенд був нікудишком і лигався на вулиці бозна з ким. Медіна був працьовитою людиною, що намагалася прислужитися своїм рідним. Різка зміна в його житті була б незмірно помітніша, ніж у житті інших.

– Я так і казав, – пробурмотів Руш.

– Слушно, – знехотя погодився Гоппус, однак, судячи з вигляду, все одно був не надто ними задоволений.

– Агент Гоппус просто пояснював нам іншу частину розслідування, – сказала Рушеві Кертіс, намагаючись повернути всіх до консенсусу.

Він відірвався від стіни й долучився до них.

– Я просто мав на увазі, що технарі прочісували трафік недавнього пошуку за такими запитами, як «Пішак», «Массе», «Лялькар» і «Приманка», до сьогоднішньої пресконференції, коли пошуковики наситилися. Також вони знайшли форуми й сайти, де люди вже намагаються з’ясувати, як долучитися до справи.

– Хворі покидьки, – мовила Бакстер.

– Абсолютно згоден, – підтакнув Гоппус. – Ми зафіксуємо IP-адреси всіх, хто туди прийде, і продовжимо стежити за ними на той випадок, якщо вони приваблять якусь людину, що справді бере в ній участь.

– Хай як жахливо це звучить, – заговорила Кертіс, – ми фактично чекаємо на новий труп. Так?

– Я, напевно, не став би пропонувати оголосити про це публічно… Але так, тут ми не знаємо геть нічого, – погодився Гоппус. Тут до них підійшов один із його молодших агентів.

– Вибачте, що перериваю, сер. Відповідальна спецагентка Леннокс унизу з репортерами. Попросила тимчасово віддати їй старшу інспекторку Бакстер.

– Дайте ж мені спокій! – зітхнула з досади Бакстер.

Молодший агент на мить неначе злякався, що йому доведеться передати це повідомлення Леннокс.

– Але є й гарні новини: після останнього випадку гірше вже не буде, – весело сказав їй Руш.

Кертіс підбадьорливо кивнула.

– Як ви там сказали? «Ми фактично чекаємо на новий труп»? – перепитала Бакстер і повернулася до молодика. – Гаразд, ведіть мене.