Даніель Коул - Кат

– Пішаки, – сказав Едмундс. – Згоден. Ми не матимемо жодних шансів здогадатися, на кого вони можуть полювати наступного разу, якщо не знатимемо, чого вони намагаються досягти, а цього ми ніколи не зрозуміємо, якщо не знатимемо, що їх пов’язує.

– Нащо привертати таку увагу ЗМІ, змушувати весь світ прислухатися до себе, а тоді не казати нічого?

– Мій здогад такий: сам лише слух їх не задовольняє – вони хочуть безроздільно заволодіти увагою світу. Ця ситуація загостриться.

– Виправ мене, якщо я помиляюсь, але тебе це, здається, не дуже засмучує, – зауважила Бакстер, помітивши схвильований тон Едмундса.

– Надішли мені вранці всі відомості про вбивць, які маєш, і я почну їх вивчати. І ще одне, Бакстер… Прошу, будь обережна. Пам’ятай: приманка .

– Буду обережна.

– Ти розмовляла з Томасом?

– Ні.

– Чому?

– Ми посварилися перед моїм від’їздом.

– Через що?

– Через усяке.

Едмундс зітхнув.

– Не напартач через упертість.

– Дякую за пораду. Із тебе вийшов би чудовий шлюбний психолог.

Він не був певен, що Тіа погодилася б із нею.

– На добраніч.

– Добраніч.

Едмундс завершив виклик. Надворі була 4:26, але він остаточно прокинувся й геть змерз. Оглянув занехаяне приміщення, а тоді заходився розкладати свої інструменти по місцях, підозрюючи, що, можливо, до завершення цієї справи ще муситиме ходити до сараю.

Бакстер міцно спала на ліжку Кертіс.

Кертіс і Руш посідали обабіч неї, насторожені й готові до атаки з застосуванням свого імпровізованого арсеналу. Хоча Руш відмовився дозволити Кертіс жбурлятися важкою Біблією, що лежала в номері, у них на озброєнні були дві пари капців, одна шльопка, бляшанка спрею для волосся й обидва пістолети, видані їм державою (ними можна було лише жбурлятись у те страховище, якщо тільки ситуація не вийде з-під контролю по-справжньому).

Від Бакстер не було жоднісінької користі. Вона нетерпляче притупала до номера, а тоді, щойно їй пояснили ситуацію, чкурнула до «безпечної зони». Скинула взуття, а за кілька хвилин заснула.

– Ще по одній? – запитав Руш, додавши свою порожню мініатюрну пляшечку до розмаїтої купки на ліжку.

– Чому б ні? – відповіла Кертіс і допила свою.

Руш прокрався до стільця на протилежному кінці кімнати, відкрив мінібар і обрав кожному з них по напою.

– Будьмо, – сказав він.

Вони цокнулися пляшечками й надпили потроху.

– Вам це коли-небудь набридає? – спитала за мить Кертіс.

– Це? – перепитав Руш із капцем у руці.

– Не конкретно це , а просто це: хрінові номери в готелях, м’яті сорочки… самотність.

– Ви ділите ліжко з двома людьми, – зауважив він.

Вона скрушно всміхнулася.

– Ні, – сказав Руш. – Але якби це раптом мені набридло, то не думаю, що зміг би тоді довго цим займатися.

– Напевно, дуже важко перебувати в розлуці з дружиною й донькою.

– А я все одно цим займаюсь. Якщо ви не маєте таких зв’язків і вам уже важко…

– Мені не важко! – гарикнула Кертіс.

– Вибачте, невдало дібрав слова.

– Я просто… Невже життя буде таким вічно?

– Так, якщо ви його не зміните, – відповів Руш.

Кертіс пожбурила через голову черевик. Той пом’яв благеньку перегородку й потривожив сон Бакстер.

– Тінь… вибачте, – знизала вона плечима.

– Це не моє діло, тож можете спокійно пожбурити в мене ще одним капцем, якщо я говоритиму недоречно, та псуючи собі життя, просто щоб довести, що ви прийняли правильне рішення, ви насправді не доводите геть нічого.

Кертіс задумливо кивнула.

– Бакстер надягнула піжамні штани задом наперед, – сказала вона за кілька секунд.

– Так, – погодився Руш, якому навіть не треба було це перевіряти.

Бакстер тепер м’яко хропіла. Кертіс на мить поглянула на неї, а тоді тихо сказала:

– Старша агентка сказала мені не ділитися з нею нічим важливим.

– Чому?

Кертіс стенула плечима.

– Їй тут однаково залишається бути всього кілька днів.

– Шкода. Мені вона досить-таки подобається.

– Ага. Мені теж.

– Відпочиньте, – сказав він Кертіс. – Я побуду насторожі.

– Ви впевнені?

Руш кивнув. Менш ніж за п’ять хвилин Кертіс спала поряд із ним, а за десять устиг заснути й він.

Будильник Кертіс задзвонив о шостій ранку. Розплющивши очі після цілої ночі на її ліжку, їхня трійця трохи спантеличилася.

– Раночку, – прохрипів Руш.

– Раночку, – відповіла Кертіс, потягуючись.

Бакстер гадки не мала, що відбувається.

– Я прийму душ, – оголосив Руш.