Даніель Коул - Кат

– Ми всі дуже вдячні вам за допомогу, – улесливо сказала їй Леннокс.

– Гаразд, – озвався репортер, ставши перед камерою. – Починаємо на рахунок три, два, один…

– Стривайте, що? – запитала Бакстер. Вона спробувала відійти, та Леннокс міцно схопила її за руку, поки репортер переповідав версію подій, призначену для преси.

Урешті репортерка відрекомендувала Леннокс, і та почала декламувати добре завчені відповіді.

– …страхітлива й жорстока атака на одного з нас. Гадаю, зі мною погодяться всі колеги, якщо я скажу: ми не заспокоїмося, доки… Можу підтвердити, що ми розслідуємо зв’язки між цим убивством, інцидентом на Бруклінському мосту, що стався тиждень тому, і вчорашньою загибеллю Летаніеля Массе… Ми працюватимемо разом зі столичною поліцією в Англії, яка люб’язно надала нам компетентну фахівчиню – старшу інспекторку Емілі Бакстер, а вона, безумовно, помітила…

Бакстер утратила інтерес до неї й озирнулася на Руша й Кертіс, які оцінювали уламки. Побачила, як Кертіс підкликала Руша до себе, щоб він оглянув щось на водійських дверцятах, і начисто пропустила запитання репортерки:

– Що?

– Старша інспекторко, – повторила жінка з найбільш нещирою усмішкою, яку Бакстер коли-небудь мала нещастя споглядати. – Що ви можете сказати нам про місце за нашими спинами? Над чим ви наразі працюєте?

Репортерка із сумним обличчям – ще менш переконливим, аніж її набурмосена усмішка, – показала рукою на спустошення.

Оператор повернувся до Бакстер.

– Ну, – зітхнула вона, геть не стараючись приховати огиду, – я розслідувала загибель поліціянта, але зараз із невідомих мені причин стою тут як ідіотка й розмовляю з вами.

Запала ніякова тиша.

Леннокс набула шалено сердитого вигляду й різкою відповіддю заплутала репортерку, яка не встигла сформулювати уточнювальне запитання.

– Чому б не дати вам повернутися до роботи, старша інспекторко? Дякую. – Леннокс заспокійливо всміхнулася, лагідно поклавши долоню на руку Бакстер. Та знизала плечима й відійшла. – Як бачите, – сказала репортерці головна спецагентка, – ми всі прийняли цю втрату близько до серця й просто хочемо повернутися до пошуків винуватця.

Леннокс провела новинарів, а тоді покликала Кертіс надвір. Вони перейшли дорогу і влаштувалися під огорожею Гайбрідж-парку, на межі, де втрамбований лід на тротуарі перетворювався на незайманий розсипчастий сніг. Леннокс запалила цигарку.

– Я чула, що сталося у в’язниці, – сказала вона. – Усе добре? Ваш батько відтяв би мені голову, якби з вами щось сталося.

– Дякую за турботу, але все гаразд, – збрехала Кертіс. Її дратувало те, що через родинні зв’язки вона лишається у привілейованому становищі, хай як постаралася показати, на що здатна сама.

Леннокс, очевидно, уловила її тон, оскільки вирішила змінити тему:

– Ота Бакстер – дратівлива сучка, чи не так?

– Вона просто не терпить дурнів, – відповіла Кертіс, а тоді усвідомила, що тільки-но ненароком образила старшу за званням. – Тобто ви, звісно, не дурепа. Я просто хотіла сказати…

Леннокс відмахнулася від її слів, пихнувши димом.

– Вона сильна й розумна, – сказала Кертіс.

– Так… Цього я й боюся.

Кертіс не зрозуміла, що Леннокс мала на увазі.

Хоча вона ніколи в житті не торкалася цигарки, тепле сяйво підпаленого тютюну, що танцювало у студеному повітрі, раптом здалось їй як ніколи спокусливим.

Леннокс повернулась обличчям до бейсбольного поля на вершині засніженого пагорба і сказала Кертіс:

– Вона тут туристка. І не більше. Ми ще кілька разів випхаємо її до камер, сфотографуємося кілька разів на догоду громадськості, а тоді посадимо на літак додому.

– Я справді вважаю, що вона може нам допомогти.

– Знаю, та все завжди далеко не так просто, як здається. Убивство офіцера Кеннеді – це відверта образа Нью-Йоркського управління поліції, єхидний докір, що має змусити громадськість засумніватись у всюдисущій владі, яка нею керує. Присутність тут Бакстер становить для нас аналогічну загрозу.

– Вибачте, я вас не розумію, – сказала Кертіс.

– Над цим працюють Нью-Йоркське управління поліції, ФБР і ЦРУ, та це нічого не дає. Бакстер потрібна нам тут, щоб показати, що ми робимо все можливе, та водночас нам потрібно прибрати її, перш ніж столична поліція встигне поставити своє рішення собі в заслугу. Коли нас атакують, необхідно показувати силу. Нам треба довести всьому світові, що ми можемо самі дати раду своїм проблемам. Зрозуміло?