Даніель Коул - Кат

– Старша інспекторко Бакстер! – гукнув хтось у передньому ряду.

Коли Бакстер на автоматі позирнула в бік жінки, та сприйняла це як запрошення підвестись і поставити своє приголомшливо пряме запитання:

– Чи будуть нові вбивства?

Бакстер згадала свою розмову з Едмундсом напередодні. Леннокс іще раз постукала пальцями по картці «не можу висловлювати припущення».

– Я… – завагалася Бакстер.

Леннокс повернулася до Бакстер і завзятіше постукала по картці. У віддаленій частині приміщення Кертіс зі стурбованим виглядом уже хитала головою. Руш, хоч і не мав короткого сценарію, самими губами проказав: «Я не можу висловлювати припущення про це».

– Старша інспекторко! Чи будуть нові вбивства? – повторила жінка, тим часом як слухачі продовжували мовчати.

Бакстер згадала офіційний пресреліз, яким супроводжувався здійснений нею арешт Массе; згадалась історія, яку вона була змушена розповісти заради свого порятунку, спрощене пояснення участі Вульфа.

Усе зводилося до трупів і нескінченної брехні…

– На мою думку, ситуація загостриться… Так.

Коли вся зала звелася на ноги, випалюючи запитання серед спалахів камер, Бакстер відчула, як до неї повернулися голови людей, що сиділи обабіч неї. Очевидно, вона помилялася, коли думала, ніби громадськість цього разу хотітиме правди.

Сумно було усвідомлювати, що їм вигідні ці пусті обіцянки й нещирі заспокоєння. Може, змії-піарники все ж таки мають рацію: люди радше воліють отримати ножа в спину, ніж бути готовими до нього заздалегідь.

– Отже, наразі в нас є таке. – Спецагент Кайл Гоппус звернув їхню увагу на одну з десяти безладних білих дощок, які висіли на стінах. – Це – наші вбивці.

Нью-Йоркське регіональне управління ФБР було розташоване на двадцять третьому поверсі несподівано простої будівлі неподалік Бродвею. Якщо не брати до уваги типової для Нью-Йорка оголеної цегляної кладки, Бакстер усе одно що повернулася до Нового Скотленд-Ярду: побілені високі стелі, така сама ворсиста блакитна тканина на перегородках між столами й майже такий самий зносостійкий килим (недостатньо зносостійкий).

Гоппус дав їм хвилину на те, щоб уважно прочитати ті нечисленні відомості, які не були замальовані чи обписані. Бакстер подумала, що він підозріло товариський, як на старшого за званням.

– Як ви, ймовірно, помітили, ми, повністю вивчивши всі можливі зв’язки між убивцями, між жертвами, між убивцями й жертвами, а також між ними всіма й убивствами «Ляльки», наразі зосереджуємося на тому, що кожен із наших убивць мав серйозні підстави не любити поліцію, – роз’яснив Гоппус. – Одна команда в нас досі опрацьовує їхню фінансову документацію, а інша прочісує їхні комп’ютери й записи їхніх телефонних дзвінків… ясна річ. Але нам тут, правду кажучи, важко. Ніяких категоричних релігійних чи політичних поглядів, окрім хіба що Медіни: він католик і затятий прибічник демократів, як і більшість мексиканських іммігрантів. Ніякого насильства в минулому, крім випадку Баррелла. По суті, наскільки ми можемо судити, ці люди не знали один одного й ніколи не контактували, – закінчив він.

– І все-таки скоїли ці явно скоординовані вбивства з інтервалом у кілька днів, – замислився вголос Руш. – Жесть .

Гоппус не відповів, але запитливо позирнув на Кертіс, ніби цікавлячись, чому вона привела на зустріч із ним цю дивну людину.

– Чи змогла б я дістати копію їхніх досьє? – запитала його Бакстер. Вона вирішила не казати, що збиралася переслати їх на інший кінець планети, посадовцеві з відділу шахрайства, який не брав жодної участі у справі.

– Звісно, – трохи різко промовив Гоппус. Його явно ображало те, що вона думала, ніби може знайти щось таке, чого не помітила вся його команда.

Руш наблизився до дошки, щоб оглянути три маленькі фотографії, прикріплені над іменами. Барреллове фото було знято під час його арешту. Таунсенд був одягнений у футболку, прикрашену знайомим логотипом.

– Таунсенд брав участь у програмі «З вулиці до успіху»? – запитав Руш.

– Так, – відповів Гоппус, який перед цим розмовляв із Кертіс і Бакстер.

– І не припинив? – спитав Руш.

Гоппус спантеличився:

– Він мертвий.

– Ну, тобто… на момент смерті. Він не пішов, нічого такого?

– Ні. Ще був записаний, – відповів Гоппус, не зумівши приховати роздратування в голосі.