Даніель Коул - Кат

– Що таке?! – вигукнула вона, намагаючись відбитися від нього.

– Тримайтеся за нами! – крикнув він жінкам.

Розенталя, схоже, спантеличило слово «нами», але Руш зіп’яв його на ноги.

– Цільтесь їм у вічі! – крикнув Руш оторопілому молодикові, а за кілька секунд їх поглинула зграя.

Бакстер несамовито билася ногами. Повсюди були руки й вискалені обличчя. Чийсь сильний кулак схопив її за жмут волосся й протягнув кілька футів, але її відпустили, коли двоє її напасників почали битися між собою.

Вона дременула назад попід стіну, шукаючи Кертіс, але сильна рука знову потягнулася до неї. Невідомо звідки з’явився Розенталь, який вискочив чолов’язі на спину і глибоко вгородив пальці в одне око татуйованому в’язневі.

Раптом світло погасло.

Залишилося тільки моторошне світло вогню, що потріскував у центрі атріуму. Над полум’ям, що догоряло, висіли два силуети, що нагадували наслідки полювання на відьом.

Щось гучно гепнуло. Усе довкола наповнилося димом. Знову щось гепнуло.

У залізні ворота з віддаленого боку холу ввійшли чоловіки в повному захисному спорядженні для поліціянтів і захисних масках, тим часом як в’язні позатуляли обличчя й побігли ховатися, розсіявшись на всі боки, наче гієни, яких відігнали від здобичі.

Бакстер зобачила Кертіс, яка лежала непритомна за кілька метрів від неї, й підповзла до жінки.

Бакстер прикрила тіло агентки ФБР її ж розірваною сорочкою. З її голови виступала велика ґуля, та поза тим Кертіс видавалася неушкодженою.

Бакстер відчула, як у неї запалали ніс і рот, і відчула смак сльозоточивого газу, що проникнув у її частину приміщення. Вона затуманеними очима споглядала, як примарні силуети розходяться в імлі, що оточує вогонь, і раділа палючому болю в дихальних шляхах: він означав, що вона ще жива.

Після сорока хвилин очних ванн у медичному центрі Бакстер нарешті дозволили долучитися до Руша й директора Девіса. Руш, оскільки відновився швидше за двох своїх супутниць, повідомляв їй останні новини, поки вона нехотячи терпіла своє лікування.

Вони дізналися, що одним із загиблих в’язнів був чоловік на ім’я Домінік Баррелл. Однак сильніше бентежило те, що другим був Массе. Завдяки кадрам прихованих камер було підтверджено, що Баррелл убив Массе, а тоді наклав на себе руки.

Кертіс була при тямі, але досі вражена пройденим випробуванням, а Розенталь мав зламану ключицю, зате настрій у нього був позитивний.

Тепер, повернувши собі зір, Бакстер підозрювала, що Руш постраждав сильніше, ніж показував. Він кульгав і, схоже, навмисне дихав неглибоко. Вона помітила, як він, коли гадав, ніби його ніхто не бачить, із болем тримається за груди.

Директор подбав про те, щоб місце злочину після повернення всіх в’язнів до камер залишалося неторканим. Згодом він якомога ввічливіше пояснив, що в’язням більше нікуди йти, тож блок суворого режиму працює як завжди – тільки із крокв звисатимуть два трупи. Тому що швидше вони впораються зі своїми справами, то краще.

– Я буду готова, коли ви будете готові, – заявила Бакстер, яка тепер, із червоними запаленими очима, видавалася трохи божевільною. – Нам зачекати на Кертіс?

– Вона сказала продовжувати без неї.

Бакстер трохи здивувало те, що агентка ФБР добровільно зголосилася не піти на місце злочину, який розслідує сама, проте вирішила не загострювати на цьому увагу.

– Тоді ходімо.

Бакстер і Руш витріщилися вгору, на два тіла, що висіли в них над головами за шість футів одне від одного. Вона помітила, що Руш знову тримається за груди. Вони змогли переконати головного детектива дати їм побути п’ять хвилин самим на місці злочину, перш ніж за справу візьметься він зі своєю командою.

Повністю захищені від стихій численними спеціальними дверима й вікнами, які – цілком логічно – не відчинялися, тіла звисали в моторошній непорушності з протилежних кінців одного шматка вузлуватої матерії, що обкрутилася довкола поручнів на другому поверсі.

Бакстер була надто збентежена цією макабричною сценою, щоб відчути, як із її плечей спав цей тягар: тепер уже не мало значення, що Массе знав і чого не знав.

Вона в безпеці.

– Отже, коли ми обоє сказали Кертіс, що ваша справа й моя справа жодним чином не пов’язані між собою, виявилося, що насправді вони дуже й дуже тісно пов’язані, – зухвало промовила Бакстер. – «Приманка», – прочитала вона вголос. Тепер літери, неакуратно накреслені на грудях Массе, здавалися чорними від загуслої крові. – Так само, як в іншого.