Даніель Коул - Кат

Коли Массе побачив, як вона швидко оглядає кімнату, дивлячись куди завгодно, аби тільки не зазирнути йому в очі, на його сплюндрованому обличчі з’явилася крива усмішка.

Середа, 9 грудня 2015 року. 11:22

– Що ж, це було цілковитим марнуванням часу, – зітхнула Бакстер, коли вони знову вийшли до головного атріуму нитки.

Массе навіть не намагався відповісти хоч на одне запитання за весь півгодинний монолог Кертіс. Це було все одно що прийти до тварини в клітці у зоопарку: Массе був присутній лише формально – пригнічена й переможена тінь страшного садиста, через якого вона досі не спала ночами, що користала із залишків репутації, до якої їй уже було несила дорівнятися.

Вульф начисто зламав його, як фізично, так і душевно.

Бакстер не могла знати напевне, чому він постійно звертає на неї увагу: бо знає, що вона скоїла, чи просто тому що його арешт із великим розголосом приписали саме їй. Так чи інакше, вона була рада, що це скінчилося.

Розенталь чекав на них у «Бульбашці», безпечній зоні для персоналу у віддаленому кінці гілки, і вже йшов до них.

– Нам знадобиться провести ретельний обшук камери Массе, – підказала йому Кертіс.

Недосвідчений охоронець явно спантеличився.

– Я… гм … Директор знає?

– Серйозно?! – роздратовано спитала Бакстер у Кертіс.

– Мушу погодитися з Бакстер, – докинув Руш, – але, звісно, ввічливіше. Массе в цьому не замішаний. Це не найкращий спосіб скористатися нашими ресурсами.

– Зважаючи на те, що ми досі бачили, я схильна погодитися, – дипломатично почала Кертіс, – але ми маємо дотримуватися строгого протоколу, і я не можу покинути приміщення, доки ми не виключимо без тіні сумніву будь-яку можливість участі Массе.

Вона знову повернулася до Розенталя:

– До камери Массе… будь ласка.

Домінік Баррелл, або ж «Вибивайло», як його більше знали в’язні та персонал, був ув’язнений за забиття до смерті абсолютно незнайомої людини лише через те, що той чолов’яга посмів «дивно» на нього подивитися. Більшу частину свого ув’язнення він провів у житловому блоці 1, але нещодавно, після двох так само безпричинних нападів на наглядачів, був переведений до блоку суворого режиму. Загалом Баррелла по змозі уникали, з огляду на його репутацію та одержимість бодибілдингом, яким не став на заваді його непоказний зріст – усього п’ять футів шість дюймів.

Він дивився зі своєї камери, як компанію на першому поверсі вели до порожньої камери Массе, що містилася просто навпроти його камери. Коли вони почали шукати у вузькому просторі його кімнату шість на десять футів, він знудився й продовжив рвати на довгі смуги тканину свого матраца за допомогою гострого, мов бритва, пластикового клину, змайстрованого з розтопленої упаковки для їжі.

Почувши, як охоронці відмикають двері першої камери, щоб вишикувати в’язнів перед обідом, він перекинув матрац назад і накрутив довгий шматок матерії собі на талію, щоби сховати його під одягом. Його вивели на місток, і він помітив, що між ним і Массе в черзі всього двоє людей. Коли в’язничний охоронець пішов далі, він проштовхнувся повз чоловіка, що стояв між ними. Той, очевидно, знав про його репутацію й відступився не сперечаючись.

Ставши навшпиньки, Баррелл прошепотів Массе на вухо:

– Летаніель Массе?

Массе кивнув. Він приховував, що вони розмовляють, продовжуючи дивитися вперед.

– Я прийшов доставити повідомлення.

– Я-ке по-ві-до-ле-ння? – з болем промимрив Массе.

Перехилившись, щоб поглянути, де перебуває наглядач, Баррелл поклав тверду руку Массе на плече й лагідно притягнув його до себе так, що його губи злегка торкнулися тонкого волосся в того на шиї:

– Ти…

Коли Массе повернув голову, Вибивайло обхопив йому горлянку здоровезним передпліччям і потягнув його назад, до порожньої камери поряд із ними. За правилами в’язниці на їхні місця стали ті, хто стояв попереду й позаду, не втручаючись і не сповіщаючи охоронців про бійку.

Массе через відчинені двері зазирнув у вічі одному з чоловіків у черзі, який просто стояв на місці й байдужо споглядав, як той задихається. Він спробував гукнути, але те незв’язне белькотіння, на яке він здобувся через понівечену щелепу, не привернуло уваги жодної людини, яка могла йому допомогти.

Коли здоровань розірвав йому верхню частину одягу, Массе замислився, чи не збирається той його зґвалтувати, але тоді відчув, як у його груди врізається жалюче лезо, й усвідомив, що зараз помре.