Даніель Коул - Кат

Досі Массе лише раз відчував це – незвичний страх, осквернений збоченим зачудуванням: нарешті він приблизно уявив, що переживала в останні миті свого життя кожна з його незліченних жертв, якими безпорадними вони почувалися через нього.

Кертіс, Бакстер і Рушеві порадили завершити марний обшук камери Массе й піти, перш ніж в’язні почнуть пересуватись у зв’язку з обідом. Хоча двері на другому поверсі були відчинені, Розенталь провів їх униз, на перший рівень, а тоді через атріум. Вони вже майже дісталися червоних залізних воріт, але тут спокій над ними прорізало сюрчання свистка.

Важко було роздивитися, що відбувалося, поки троє наглядачів силкувалися дістатися до того, що затуляли собою насмішкуваті в’язні. До панічних закликів на допомогу долучився новий свист, а крики стали більш збудженими й розходились оглушливою луною по порожній металевій будівлі: до цієї какофонії долучилися в’язні, що займали камери на першому поверсі.

– Вас треба вивести звідси, – якомога сміливішим тоном заявив Розенталь. Він знову розвернувся і вставив своє посвідчення у спеціальний пристрій на стіні; у відповідь блимнула червона лампочка. Він спробував ще раз. – Блін!

– Якась проблема? – спитала Бакстер, одним оком позираючи на те, що відбувалося вгорі.

– Ми в ізоляції, – пояснив він. Розенталь явно починав панікувати.

– Гаразд. То що нам робити в умовах ізоляції? – спокійно запитав молодика Руш.

– Я… Я не… – затнувся він.

Сигнали свистка вгорі ставали дедалі відчайдушнішими, тим часом як крики чомусь ставали ще гучнішими.

– Може, до «Бульбашки»? – припустила Бакстер.

Розенталь поглянув на неї круглими очима й кивнув.

Гамір угорі перейшов у крещендо, коли когось підняли над поручнями на містках і викинули в порожнечу в серці атріуму. Напівголе тіло відірвало сітку від стіни з одного боку й приземлилося долілиць усього за кілька метрів від їхньої компанії.

Кертіс закричала й привернула увагу чоловіків угорі.

– Треба йти. Негайно! – сказала Бакстер, але застигла, коли труп раптово й неприродно посунув до них.

Лише за мить до неї дійшло, що відрізок вузлуватої матерії, який тягнувся від порваної сітки, обкрутився довкола шиї закривавленої жертви. Тут імпровізована мотузка натягнулася й підняла труп у повітря, а поряд із ним упало ще одне, м’язистіше тіло.

– Він ще живий! – із жахом видихнув Розенталь, коли його противага відчайдушно заборсалася, тим часом як потріпаний зашморг поволі душив чолов’ягу.

– Ідіть! Ідіть! Ідіть! – наказала Бакстер і штовхнула Кертіс із Розенталем слідом за Рушем, який уже майже дістався дверей «Бульбашки».

– Відчиніть! – заволав він.

Свистки один за одним затихли, а бунт розгорівся. Звідкись згори долинув страхітливий крик, а тоді посеред атріуму приземлився підпалений матрац. Хаос підживлював збудження в’язнів так, як свіжа кров підживлює акул у воді.

Розірваною сіткою зліз додолу перший в’язень, а тим часом їхня компанія добігла до Руша під надійними дверима «Бульбашки».

– Відчиніть! – крикнув Руш, несамовито гамселячи об їхній метал.

– Де ваша картка? – спитала Розенталя Бакстер.

– Вона нічого не дасть. Їх треба відчинити зсередини, – видихнув той.

Небезпечним спуском на їхній рівень уже скористалися й інші в’язні, тим часом як перший милостиво відмикав перші-ліпші камери за допомогою скривавленої перепустки.

Руш дременув уперед і побачив крізь захисне скло наглядача.

– Ми поліціянти! – крикнув він у непроникне вікно. – Відчиніть!

Нажаханий чоловік заперечно похитав головою, промовив самими губами: «Не можу. Дуже прошу, вибачте», – і жестом показав на гурт найнебезпечніших чоловіків країни, що тим часом наближався.

– Відчиніть! – закричав Руш.

Бакстер стала під вікном разом із ним.

– Що тепер? – якомога спокійніше запитала вона.

Іти їм було нікуди.

Згори зліз величезний в’язень. Він був одягнений у форму тюремника, що здавалася сміховинно малою для нього. Штани закінчувалися на середині гомілки, а живіт визирав із-під поли сорочки. Цей костюм виглядав би майже комічно, якби в’язень не мав свіжих подряпин на все обличчя.

Кертіс гупала у двері й відчайдушно благала.

– Він їх не відчинить, – сказав Розенталь і незграбно опустився на підлогу. – Не може ризикувати, щоб вони туди пробралися.

Бунтівники мчали до них, глипаючи на Руша й Розенталя з пекучою ненавистю, а на жінок – із жагою. Руш ухопив Бакстер за передпліччя й штовхнув її в куток позаду себе.