Марина Гримич - Острів Білої Сови

Жінки стояли біля хатини Доллі-Моллі й дивилися на море.

— Знаю! — вже вкотре осяйнуло Софію.

— Кажіть!

— Пішли до мене!

Вдома жінки посідали за стіл, і Софія почала:

— Щоб привид Брендан знову став святим Бренданом, треба зробити його попереднє житло, тобто капличку, привабливою. Що з нею зараз?

— Я там не була сто років. Але коли була, то там було все завалено.

— Отож-то. Тому він і тиняється… Розумієте? Треба відбудувати його капличку, освятити її й відновити старий звичай ушанування святого Брендана. І він повернеться до своїх поважних обов’язків оберігати ваших чоловіків у морі! І не пхатиме носа до молодих дівчат!

— Правильно! — зраділа Елен. — І треба зробити це негайно!

— Давайте завтра разом підемо туди і подивимося, що там залишилося і що треба зробити! — запропонувала Софія.

— Так, голубонько! Завтра і підемо! — Елен дивилася на Софію закоханими очима. — Як шкода, що вас не було з нами раніше! — з пафосом промовила вона на прощання.

Софія була щаслива. Деміургічні функції тішили її.

Приготувавши нашвидкуруч вечерю, вона взялася дофарбовувати будинок у темно-жовтогарячий колір. Помалювала також столик і лавочку. Хатинка мала вигляд великодньої крашанки, провареної у цибульному лушпинні. А білі вікна нагадували зварений яєчний білок, що виринає після зняття шкаралупи з великоднього яєчка.

На душі стало тепло і приємно.

Софія забігла в хату помішати борщ. Тут повернувся з роботи Роберт, він чхав і кашляв.

— У тебе знову алергія? — стурбувалася Софія.

— Так!

— Треба залізти на вершечок нашої скелі…

— Невже ти збираєшся руйнувати гніздо сови?

— Ні.

— То навіщо туди лізти?

— Не знаю. Просто так. Дослідницький інтерес. До речі, як твої наукові дослідження?

— По-всякому, — ухильно сказав Роберт.

— Сідай вечеряти.

Софія заходилася накривати на стіл. Вона розмірковувала, чи розповідати йому і про випадок у супермаркеті, і про випадок у церкві, і про метричні книги. Вона замислилась: «Роберт — далеко не дурний чоловік. Чи мені так здається? Він повинен був би сам здогадуватися про те, що немає ніякого Брендана. Чому він так уперто доводить мені свою віру в привида?».

Вона зиркнула на нього спідлоба.

«Ні, не варто розпочинати цієї розмови. Надто він зосереджений. Та й узагалі, останній тиждень він став до неї якийсь холодний, чи що… Може, він її розлюбив? Може, він все-таки когось має? Оту лахудру, як її там… Лору».

— До речі, любий, ти казав, що розповіси про Лору… — почала вона начебто знічев’я.

— Так, — сказав Роберт дивним голосом. — І я хотів з тобою про це поговорити серйозно.

Софія перелякалася. Вона ніколи не чула від нього такого тону. Може, він збирається подавати на розлучення? Її серце несамовито закалатало. За лічені секунди вона уявила собі, як із валізками покидає цей острів, який щойно почав їй подобатись, як полишає це життя, в якому вона щойно почала відчувати цимес, як вона від’їжджає від Роберта, чоловіка, котрий їй ідеально відповідав за комп’ютерною програмою… Вона уявила, як повернеться назад, до Києва, не з перемогою, а з поразкою… І як вона буде там одна в цілім світі. Адже всі її подруги і друзі поодружувалися й обросли дітьми… Ні! Тільки не це!

— Ти, напевно, вже зрозуміла, що я трохи стурбований, що ти… що ми не маємо дітей… Я попросив тебе обстежитися, і обстеження показало, що ти абсолютно здорова. Ще до того я й сам обстежувався… Я не казав тобі, вибач… Я був упевнений, що проблема в мені, і трохи комплексував… Але я також здоровий… Принаймні, по цій лінії… І тоді я пішов далі… Я замовив генетичний аналіз… А Лора допомагала мені в цьому…

Софія приготувалася до найгіршого: зараз він скаже, що вона йому така не потрібна.

— Знаєш… Відсоток, що ми можемо мати з тобою дітей, дуже мізерний…

Софія зітхнула.

— Я подумав… Якщо ти вирішиш мене кинути і знайти чоловіка, який подарує тобі дітей… я… я прийму це твоє рішення… Але раптом… раптом ти після всього почутого все-таки лишишся зі мною… обіцяю, я тебе любитиму так, як ніколи жоден чоловік у світі не любив свою дружину…

Напевно, немає в світі нормальної жінки, яка б не розридалася після таких слів. Софія була нормальною жінкою.

Вона кинулася Робертові на шию і заридала в нього на грудях.

«Ідеальна мізансцена для голлівудської мелодрами!» — тільки й подумала вона.

— Пропоную вдочерити маленьку метиську дівчинку, — пробурмотіла вона, вткнувшися носом у Робертові груди.