Марина Гримич - Острів Білої Сови

Вже зараз, коли мені далеко за тридцять, я почала про це часто думати. Розумієш, з дитинства мама мені регулярно втовкмачувала в голову, що мій батько — Брендан. Зараз мені це видається чимось штучним. Чому вона так на цьому наголошувала? Невже лише для того, щоб я не подумала, ніби тато (тобто вітчим) — мій рідний батько? Але я й не збиралася так думати… А був мій тато лагідний, тихий… нікого не ображав… маму дуже любив. Мама теж його любила.

Вони ніколи не сварилися. Я пам’ятаю лише одну їхню сварку. Було це так: мама в черговий раз розповіла, як вона завагітніла від Брендана. Цю історію вже всі знали напам’ять, а вона все патякала про це за кожної нагоди, неначе боялася, що хтось засумнівається в її правдивості… Вона вже так усім набридла, як гірка редька. І навіть не сама історія всіх дратувала, а те, як мама її розповідала: так, неначе учениця, що визубрює урок і повторює його, як папуга, не розуміючи слів.

Якось, коли зібралися всі родичі на татів день народження, вона знову почала розповідати, як її пронизала зелена блискавка… А тато тоді дуже випив.

«Ну, скільки можна про це триндіти! — розлютився він. — Ти як зіпсована платівка!»

Він вийшов з дому, грюкнув дверима, сів на човна, і його не було вдома кілька днів.

Коли він повернувся, мати йому не дорікнула жодним словом. Але з того часу більше не розповідала тієї історії.

— А ти сама віриш, що твій батько — привид? — спитала Софія.

— Звичайно! — абсолютно щиро сказала Роуз-Мері.

Софія промовчала. «Цікаво, якщо я народжу дитину від Брендана, ким я буду для Мері-Роуз? Мачухою? Ні, не те. Брендан полігамний, значить, я буду однією з жінок його гарему. А отже, діти його дружин — це певною мірою і мої діти! От прикол! Моя доця Роуз-Мері старша від мене!»

— Слухай, Роуз-Мері, а Брендан коли-небудь приходив у гості до твоєї матері? Перевідати її, тебе?

— Ні, ніколи. В нього немає такої звички.

— Тобто в нього зовсім немає батьківської відповідальності?

— Як же вона може у нього бути? Він же привид!

«Так воно, мабуть, і є… Логіка залізна».

Вони наблизилися до пристані, де вже стояв пором. Софія побачила здаля Роберта, і її охопило дивне відчуття незручності: як вона йому гляне в очі після того, як її зґвалтував Брендан?.. Але вона відразу згадала «голубочків» і подумала зловтішно: «От ми й поквиталися!».

Однак, під’їхавши впритул до Роберта, вона побачила, що біля нього стоїть та сама жінка, що була з ним у ресторані.

«Невже зараз буде сімейна сцена, розборки і скандал?» — стривожилася вона.

Однак Роберт був абсолютно спокійним. Ніщо не свідчило про небезпеку. І це її заспокоїло.

— Люба, це лікар Макгінен. Лоро, а це моя довгождана дружина Софія.

— Лора.

— Софія.

— Дуже приємно.

— Навзаєм.

— Доктор Макгінен допомагає мені в одній справі. Я тобі вдома розповім.

«Слава Богу, що я не піддалася на спокусу влетіти в ресторан і видряпати обом очі!..», — тільки й подумала Софія.

Вони пливли на поромі додому, і Софія мріяла про те, як залізе в ліжко, виспиться і забуде всі пригоди, що з нею сталися за цей день.

Проте не так сталося, як гадалося…

На горі їх чекала ціла делегація з острова Одноокого Песця. Це були люди Білої Сови.

«Головне — не переплутати, — сказала собі Софія. — Люди Білої Сови живуть на острові Одноокого Песця, а на острові Білої Сови живуть нащадки європейців».

Делегація прибула до Софії по консультацію. Після Софіїного від’їзду Чіф зібрав Велику раду з представників усіх навколишніх островів, а також із материкової лінії, тобто звідусіль, де жили люди Білої Сови. Природно, що це були чоловіки. Вони порадилися і приїхали до Софії. Справа була прозаїчна: від того, яке рішення приймуть американські антропологи щодо цінності їхньої культурної спадщини, залежало, чи нададуть їхнім поселенням звання «пам’яток усної культури», чи ні. А це, відповідно, впиралося в фінансову підтримку. Словом, Софія була їм потрібна як експерт.

— А чи можна це зробити завтра? — жалібно проскиглила вона.

— Щоб зібрати всю Велику раду, мені довелося розіслати двадцятеро гінців і відірвати цих людей від їхніх господарських і сімейних справ, — пояснив Чіф тоном, що не терпів заперечення.

— Я ж не антрополог… — спробувала відпроситися вона. — Знайдіть собі людину, яка на цьому знається…

— О, ви дуже добре на цьому знаєтеся, — з повагою промовив Чіф.

«Просто я вмію логічно мислити», — уточнила Софія про себе.