Марина Гримич - Острів Білої Сови

Вчитель розсміявся. Видно було, що він мав нормальне почуття гумору.

— А ви й справді розумна жінка!

— Чому «справді»?

— Отець так казав про вас.

— Я не розумна. Я просто вмію логічно мислити.

— Заходьте якось у гості! — запропонував він.

— Чому раптом? Для школи я застара. А для збоченства занадто цнотлива, — пожартувала вона.

— Задля науки, Софіє, — загадково сказав він. — До речі, мене звати Седрик.

— Хіба що для науки… — завагалася вона.

Софія так і не дочекалась отця, котрий усе ще говорив з двома родинами. Роберт подав знак, що треба йти.

Коли вони підійшли до берега, відразу ж розпізнали маленький катерок, що належав людям Білої Сови. Його не можна було сплутати ні з чим: борти було розмальовано орнаментами, які складалися з елементів, подібних на совині очі, пазурі й дзьоби.

Вони піднялися по трапу.

— Скільки плисти до вашого острова Одноокого Песця? — спитала Софія, песимістично розглядаючи катерок, що ніяк не був розрахований на цивілізованих людей. Усюди валялися сітки, банки з-під кока-коли і пива, недопалки сигарет.

— Годину, — сказав Чіф.

— Годину? — перелякалася Софія. — Я не їду! Випустіть мене! У мене морська хвороба!

Але було вже пізно. Катерок якраз загуркотів, і її слів ніхто не розчув.

Софія впала в депресію: «Ну, що це таке на мою голову?».

Вона набурмосилася і перші двадцять хвилин мовчки понуро дивилась на сірий горизонт.

Човном керував антропологічно типовий молодий «ірландець». А може, й француз… Бог їх знає, з ким вони перемішалися…

— Не сумуйте! — почула вона.

Це був Чіф.

— Як тут не сумувати? Цілу годину теліпатися! А потім годину назад… І ще у вас там сидіти невідомо скільки!

— Така наша доля, — зітхнув Чіф. — Годину туди… Годину сюди… І життя немає.

— І я про це саме.

Вона трохи заспокоїлася і сказала миролюбно:

— Ну, гаразд, розважайте мене.

— Як?

— Ну, розкажіть про свій народ, чи що там у вас? Громада? Плем’я?

— Ми називаємося «люди Білої Сови», — поважно сказав Чіф.

— Як і наш острів?

— Колись він був наш. Тобто наших предків, — байдуже уточнив Чіф.

— Біла Сова — це що? Ваш тотем?

— Ні, ми християни. Це був тотем аборигенів (ага, індіянців, — подумала Софія), які змішалися з прибульцями з Європи. Наші люди собі лишили це ім’я. Тільки ім’я. Ми ходимо до церкви, — ще раз підкреслив Чіф, неначе намагаючись відмежуватися від дохристиянського минулого. — І віримо в Ісуса Христа.

— А в Білу Сову не вірите?

— Як це, не віримо? Та це ж наша покровителька! — обурився Чіф.

— О’кей. Тоді розказуйте що-небудь. Може, якийсь переказ, чи що. Про Білу Сову, наприклад.

— Про Білу Сову? — Чіф замислився. — Так, є в нас один переказ. — Він налаштувався на серйозний лад і почав оповідь. — Народ Білої Сови жив на цих островах віддавна, ще від первісних часів, коли Великий Баклан пірнув у води предвічного океану і дістав звідтіля грудку землі. Він її посіяв по воді, і від цього постали різні острови, на яких живе народ Білої Сови…

Чіф театрально закотив очі під лоба, а потім склепив повіки.

— І це все? — скептично спитала Софія.

— Так, а що? — трохи збентежений тим, що не справив на Софію належного враження, сказав Чіф.

— Пардон, а материк з чого утворився? — спитала його жінка.

— Наш переказ про це мовчить, — завагався Чіф. — То не наша справа. Нехай білі про те подбають.

Софія подивилася на годинник: іще сорок хвилин теліпатися морем. Отже, треба себе розважати. І вона продовжила допит:

— Тоді інше запитання: землю із дна моря дістав Баклан, а народ шанує Білу Сову. Чому?

— Бо вона звила гніздо на одному з островів.

— А де вона взялася?

— Я про це не думав.

— А Баклан куди подівся?

Цим запитанням Софія вбила Чіфа наповал.

— Екс-Чіфа треба спитати, — невпевнено сказав він.

— Отож-бо, — погодилася Софія. — Інакше якесь непорозуміння виходить… Та й узагалі…. Міф ваш якийсь непереконливий. Баклана я ще можу уявити до створення світу. Він харчується рибою, тобто він став пізніше, вже після створення світу, харчуватися рибою. Адже риби в первісному океані, як я розумію, ще не було?

Чіф заперечливо замахав головою, хоча дуже непереконливо.

— Словом, я можу повірити в те, що Баклан міг тисячоліттями до створення світу літати над правічними водами океану, час від часу сідаючи на воду, щоб відпочити. А при чому тут Сова? Вона — птаха материкова. Над водою не літає, бо харчується мишами, чи то пак, полярна сова харчується лемінгами. То де вона взялася?