Марина Гримич - Острів Білої Сови

— А першопредки їхні — хто? Індіянці?

— Так. Але тут слово «індіянці» зараз не вживають. Вважається, що воно принижує цих людей. Тому їх називають «аборигенні народності» або «перші народності»…

«Якось не звучить по-українськи. Краще буде “автохтони”».

— А звідки вони приїхали?

— З інших островів. Взагалі вони самі себе називають «люди Білої Сови» і живуть розкидано на островах північніше від нашого, а також на материковій прибережній зоні. Ще далі на північ.

— А чому я їх бачу вперше?

— Взагалі, у них є кілька своїх церков… Вони ходять туди… А сюди приїжджають, коли їм чогось треба на нашому острові.

Почалася служба Божа. Софія присіла на лавку, похапцем витягла з «кишеньки» лавки псалтир і почала стежити за текстом.

Водночас вона намагалася стежити за Бренданом.

Але, як на зло, її весь час щось відволікало: то отець уважно дивився на неї, виголошуючи проповідь про невіруючого Хому, то Роберт намірявся знову взяти її за руку! Просто нещастя якесь!

«Ні! — наказала собі Софія. — На цей раз ні під якими тортурами я не відірву погляду від Брендана! Хочу на власні очі переконатися, чи мене дурять, чи привиди існують насправді!».

І ось настав той момент, коли Роуз-Мері почала виконувати фінальну партію. Вона, як магніт, почала притягувати до себе погляди парафіян.

«Не відволікайся! Не відволікайся! Не піддавайся на спокусу подивитись на солістку! Дивись тільки на Брендана!» — умовляла себе Софія.

Аж тут…

«Щоб ти… була здорова, Роуз-Мері! Ти чого ступила два кроки ліворуч, дурепо? Ти ж мені закрила Брендана!».

Софія закрутила шиєю, аби зазирнути за Роуз-Мері, однак жінка була досить масивна. Побачити Брендана з органом не вдавалося.

Тепер Софія зрозуміла, чому вона ніколи не бачила органіста у фіналі: його закривала солістка. А крім того, світло прожекторів, які вмикалися в цей момент, засліплювало парафіян.

Тим часом Роуз-Мері витягла останню ноту, ступила крок праворуч на старе місце, і, як і варто було очікувати, від Брендана, а також від його органа, не лишилося й сліду.

Софія мало не луснула зі злості.

Отець почав робити оголошення: за минулий тиждень відбулося два «поповнення» (народилися хлопчики у Мегі і Брітні) й одна втрата (помер Джон Невічний), громада заспівала «Вічную пам’ять». Отець також привітав Роуз-Мері з перемогою в першому турі конкурсу «Країна має таланти». І вся церква заспівала їй псалом, щось на кшталт «Многая літа».

Служба закінчилася. Софія нетерпляче роззиралась навкруги. Обернулася праворуч: глава метиського сімейства привітно всміхався до неї.

«Цікаво, чому цей дядько до мене шкіриться?».

Тільки-но вона це подумала, як до них із Робертом підійшла делегація людей Білої Сови. Виявляється, це була не одна родина, а кілька. А той чоловік, якого Софія прозвала для себе «дядьком», насправді був їхнім Чіфом, тобто кимось типу вождя чи голови громади. Чіф попросив доктора під’їхати на острів Одноокого Песця і оглянути їхнього екс-Чіфа, котрий заслаб на якусь дивну хворобу.

— Що, прямо зараз? — неохоче перепитав Роберт.

— Так, йому дуже зле.

«Цікаво! Якби було дуже зле, то вони б не чекали всю службу Божу!» — подумала Софія, але вголос нічого не сказала. Власне, перспектива провести решту неділі деінде, аби не вдома, була не такою вже й поганою. Роберт намагався переконати Чіфа, що він відвідає їхнього дідуся завтра, в робочий час. Але той наполягав на своєму. «Не хочуть ганяти човна туди й назад: так буде на одну поїздку менше…».

Поки Роберт із Чіфом вели переговори, Софія з чемності відійшла. Вона подумала, що непогано було б зустрітися з отцем Боніфацієм, щоб домовитися про наступну сканувальну сесію.

Вона терпляче чекала, поки отець розмовляв з родинами Мегі та Брітні про обряд хрещення, і тут ззаду почулося:

— А я знаю ваш секрет!

Софія здригнулася. «Тут усі мають цю дурну звичку підкрадатися нишком з-за спини?».

Перед нею стояв незнайомий чоловік нерибальської зовнішності.

— Ну, і який компромат ви на мене маєте? — спитала Софія без ентузіазму.

— Ви займаєтеся шахрайством.

— Та ви що? Як цікаво! І як практично я це роблю?

— Ви підтасовуєте факти щодо Бренданового батьківства.

Софія уважніше стала роздивлятися чоловіка. Хто б це міг бути? Хто б міг бачити, як до неї приходили Мегі й Ерік?

— Ага! — здогадалася вона, згадавши сонячні зайчики. — Ви, напевно, вчитель, який підглядає за мною в бінокль? Чи в підзорну трубу! Ну, що ж: ви звинуватите мене у шахрайстві, а я вас відразу — у збоченстві. Причому звинувачу вас так, що бідні острів’яни боятимуться водити дітей у школу. Повірте, я це зроблю майстерно.