Марина Гримич - Острів Білої Сови

Вона попхала візок по основному проходу господарчого супермаркету, уважно заглядаючи у бокові проходи, шукаючи Брендана. У цю мить їй хотілося, щоб це виявився не Брендан, а звичайний обиватель.

Але зеленоокого чоловіка ніде не було.

Він просто розчинився в повітрі.

Софія і Роберт напакували свій маленький вантажний пікапчик. До відправлення порому було ще три години.

— Давай заїдемо в клініку! — запропонував Роберт і якось дивно глянув на Софію.

— Навіщо?

Роберт зам’явся.

— Ти не хотіла б відвідати гінеколога?

Софія не сподівалася такої пропозиції.

— Взагалі, ні… Тобто сьогодні я собі цього не планувала. А що?

— Ну, ми з тобою одружені вже майже два роки, а ти не вагітнієш…

— Я теж про це думала, однак мої підозри падали на тебе, — ображено сказала Софія.

— На мене? — щиро здивувався Роберт, неначе був не лікарем у двадцять першому столітті, а дрімучим дядьком із сивої давнини, коли люди щиро вірили, що бездітними бувають лише жінки.

Софія подумала, що, в принципі, показатися гінекологові було б не так уже й погано, адже цього вимагає культура сучасної жінки, і тому легко дала згоду на відвідини лікаря. Вона із прикрістю помітила, що лікар чекав на них, значить, Роберт усе продумав заздалегідь. Ретельний медичний огляд з УЗД засвідчив, що Софія не має ніяких патологій, лишилось дочекатися аналізів. Підбадьорена цими результатами, Софія почувала себе молодою і самовпевненою.

Натомість Роберт, здавалося, був здивований: невже причина бездітності в ньому? Він якось намагався завуалювати свою розгубленість, метушився біля машини, перепаковував товари в багажнику.

Нарешті він зиркнув на годинника:

— Треба поспішати на пором. Раптом на острові хтось заслаб або помер… — промовив він по-діловому.

Обоє знали, що він має на увазі попередника дитини Брітні, Бренданового нащадка, який от-от має з’явитися на світ і витіснити когось із старших. Знаючи секрет Мегі й відчуваючи, що далі вже не може обманювати чоловіка, Софія сказала тихо, неначе між іншим:

— На цей раз ніхто не помре…

Роберт на мить зупинився в своїй метушні і, не піднімаючи очей на дружину, тихо спитав:

— Значить, Мегі схитрувала?

— Не зовсім. Вона справді мала з Бренданом те саме, що й інші його «нівєсти», як тут кажуть на цих жінок, тому, власне, вона й думала на нього…

— Тобто…

Роберт не закінчив фрази.

«Акела промахнувся»… — хотіла була пожартувати Софія знаменитим афоризмом з мультика про Мауглі, однак схаменулася: Роберт жарту не зрозуміє.

«Взагалі, — подумала Софія, — ось іще одна причина моїх нарікань на безбарвне життя на острові: я тут не сміюся». Так, одна з вад перебування в чужій культурі полягає в тому, що твоїх жартів ніхто не розуміє, а тобі їхній гумор здається несмішним.

Софія зиркнула на Роберта, неначе вагаючись, чи розповісти йому цю шалено смішну історію про те, як вони з Мегі, малюючи конюшину на дитині, переплутали праве і ліве коліна, однак він мав пригнічений вигляд, і тому вона стрималася.

— Та я ще після пологів здогадувався про це, бо плямка під колінцем видавалася мені непереконливою, однак я вирішив триматися осторонь сімейного скандалу. А в тому, що Мегі таки мала «зустріч» із Бренданом, я не сумнівався: тут про таке не жартують, Брендан цього не любить… А ваші хитрощі я враз розкусив і, чесно кажучи, навіть був зворушений тим, як ти намагаєшся підтримати Мегі, тому нічого й не сказав. Я лише був збентежений відкриттям, що Брендан буває безплідним… Раніше такого не було. Принаймні записи лікаря О’Браяна про це нічого не говорять.

Софія подумала: не такий уже й дурний її чоловік.

— Треба поговорити з отцем Боніфацієм, адже йому всі сповідаються. Може, він щось знає…

— Я пробував. Він уперто тримається таємниці сповіді.

— Нехай не називає імен, а лише скаже, чи були взагалі такі випадки на острові, коли після контакту з Бренданом жінки не вагітніли.

— Може, ти спробуєш? — запропонував Роберт. — Ти вмієш викликати людей на довіру. Розумієш, я справді думаю, що це могло б бути наукове відкриття…

Софія обійняла чоловіка: який він чудовий!

На поромчик вони в’їхали мало не останні.

Море за день спохмурніло, стало непривітним. Коли вони пливли, здавалося, що то не поромчик хилитається, а обрій з усіма скелями. Софію занудило.

Коли врешті вони сяк-так причалили до острова Білої Сови і виїхали з порома на сушу, Софія вискочила з машини, аби на повні груди дихнути свіжим повітрям, хоч це була ілюзія, адже на поромі свіжого повітря також не бракувало.