З відчиненого вікна долинала музика якоїсь опери: Роуз-Мері вправлялася. Вікно було відчинене, і звідтіля чулися чудові переливи її голосу. Дмухнув вітерець, фіранку «засмоктало» досередини, і добру хвилину вона тріпотіла на вітрі під кутом 90 градусів. За цей час Софія, що чекала під хатою нагоди увійти, побачила, як Роуз-Мері стоїть перед стареньким програвачем, на якому крутиться платівка. Роуз-Мері акуратно, як ювелір, зняла голівку програвача з платівки після завершення музичної фрази, яку щойно виконала разом зі співачкою, і поставила точнісінько на ту точку, де музична фраза починалася. Ні на мікрон далі, ні на мікрон ближче. Ідеально точне потрапляння. Не встигла Софія здивуватись, як фіранка закрила отвір у вікні.
Софія набралася нахабності й відсунула фіранку, щоб заглянути у вікно. Перед нею повторилася та сама магічна процедура: ювелірно зняту голівку було ювелірно поставлено точнісінько на початок музичної фрази. Ні нотою раніше, ні нотою пізніше. Роуз-Мері почала відпрацьовувати наступну музичну фразу. І знову те саме. Неначе цю суперточну дію виконувала не людина, а робот, запрограмований комп’ютером. Причому всі рухи Роуз-Мері були блискавичні. Так блискавично ловить сова свою жертву загнутими кігтиками. Софія подивилася на руки Роуз-Мері: вони справді були дуже подібні до совиних лап: нігті загиналися під подушечки пальців.
Софія дочекалася, поки Роуз-Мері сяде передихнути, і лише тоді постукала в двері.
Роуз-Мері не здивувалася її приходу.
Софія докладно пояснила, чому вона прийшла, крім того, запропонувала свої послуги і матеріальну підтримку, аби підібрати плаття для другого туру. Роуз-Мері скромно подякувала, і вони домовилися поїхати на материк наступного тижня.
Уже стоячи на порозі, Софія насмілилася їй запропонувати ще одне:
— Роуз-Мері, хочете, я вам встановлю комп’ютер і оцифрую звукові файли фрагментами так, щоб Ви могли співати кожну музичну фразу окремо або поєднувати їх?
— О ні, я вже це пробувала. Мені не сподобалося. В роботі з платівкою є своя магія, — замислено сказала вона. — Ось погляньте…
Роуз-Мері підійшла до програвача, ввімкнула його, платівка почала обертатися. Вона взяла подушечками пальців, під які заверталися її нігтики, голівку і блискавично поставила на те місце, яке вона хотіла продемонструвати. Без ніякого «в’їзду», це знову було абсолютно точне потрапляння на початок музичної фрази.
«Як ви це робите?» — хотіла була спитати Софія, однак Роуз-Мері випередила її.
— Чуєте? — спитала вона, коли мелодія пішла на різке димінуендо. — Чуєте?
— Що саме?
Роуз-Мері неначе здивувалася, що Софія не зрозуміла її, але примирливо сказала:
— Добре, ще раз.
Роуз-Мері знову зняла голівку і поставила точнісінько на ту мікроточку на платівці, що й попереднього разу.
Софія прислухалася до музики, гарячково думаючи: «Що я маю почути?»
— Що я маю почути? — наважилася спитати вона.
— Як платівка тут зітхає…
«Хто зітхає? Платівка?» — перепитала сама себе Софія.
— Здається, я почула, — збрехала Софія, але дуже непереконливо.
— Давай іще раз, — сказала Роуз-Мері, і Софія зареклася: «Якщо вона і втретє втрапить у ту саму точку, в ту саму початкову ноту музичної фрази, я обіцяю повірити в усі байки, що почула за останні п’ять днів на острові».
Роуз-Мері підняла голівку й опустила її точнісінько на те саме місце.
Софія напружила вуха, дочекалася димінуендо і раптом почула чітке: «Ох!».
Її пересмикнуло. Вона невпевнено подивилася на Роуз-Мері і спитала:
— То було «ох»?
— От бачите, як це легко! — зраділа та.
«Дуже легко! — іронічно повторила собі Софія. — Здається, в мене їде дах. Треба звідси тікати!».
Вона вискочила на вулицю, ледь устигнувши попрощатись, і мало не бігом почала віддалятися від хатинки Роуз-Мері. В неї у вухах досі стояло те «ох!», яким зітхнула платівка.
Софія перевела віддих лише на пристані, де якраз рибалки розставляли столи для завтрашнього базарчику. Вона зупинилася, вдаючи, що з цікавістю розглядає все, що тут діється. А насправді гарячково думала про своє. Вона фізично відчувала, що в неї під черепною коробкою щось відбувається: неначе різні частинки мозку переміщаються, міняючись місцями. Вона силою волі намагалася «повернути» ті мобільні частинки мозку на свої місця, але вони й далі рухалися, як скресла крига на морі.
— Усе гаразд?
Софія здригнулася. Це був отець Боніфацій. Він привітно всміхався до неї.
Читать дальше