Зігмунд Штаба - Кінець Франека Грохалі

Стукіт ставав дедалі настирливішим, Німець відіслав книжку і почвалав до дверей:

— Хто там?

— Франек.

— Ах, це ти. — Німець повернув ключ у замку. На сходах у яскравому світлі лампи, що висіла над дверима, стояв молодий чоловік з пов’язкою капо [1] Наглядач у концтаборі. Фашисти часто призначали капо з самих полонених. на рукаві.

— Ну, що нового? — Німець впустив гостя до кімнати, замкнув двері і повернувся до письмового столу, — Розповідай, що сталося,

— Гер лагерфюрер. — Капо мав дуже стурбований вигляд. — Verzeihen Sie [2] Пробачте (ніж.). . Не міг не прийти… хочуть тікати! Розумієте, тікати!

— Тікати? — Унтершарфюрер Вольф Шнайдер був вражений. — Неможливо. З концтабору й миша не вислизне. А може, в тебе гарячка? Тиф? — занепокоївся він раптом.

— О ні,— енергійно заперечив Франек. — Я чув, на власні вуха чув, сьогодні вночі…

— Так, так, тікати, — Лагерфюрер вийшов з-за столу. — Bist ein braver Kerl… [3] Ти молодець (ніж.). — Вій поплескав Грохалю по плечу. — Сідай, — підсунув йому крісло і повторив крізь зуби — Тікати! Ми їм покажемо, як тікати! Ну, чого мовчиш?

Франек проковтнув слину і, втупившись у підлогу, затарабанив пальцями по столу.

— Я все розповім, гер лагерфюрер, тільки…

— Тільки що?

— Тільки хотів би, щоб ви заплатили мені… ну… премію, — промимрив він і поспішно додав, бачачи, що німець хоче його перервати — Пам’ятаєте, тиждень тому, коли схопили трьох, ви обіцяли, що наступного разу…

— Обіцяв, обіцяв. — Німець нервово ходив по кімнаті.— От утечуть оці в нас з-під носа, а ти будеш торгуватися за нагороду.

Він спинився перед буфетом. За кришталевим склом виструнчились пляшки різної форми і кольору. Шпайдер запитав:

— Ром любиш?

— Jawohl, Herr Lagerführer! Так точно!

— А випити хочеш?

— Авжеж, гер лагерфюрер. — Франек Грохаля скривив обличчя у широкій посмішці.— Від цього ще ніхто не вмирав.

Кажучи це, він ні на мить не припускав, що й ром може стати безпосередньо причиною смерті. Навіть наглої смерті.

За другою чаркою вдарили по руках. Дві тисячі марок було для Франека цілком достатньою винагородою за видачу в руки гестапо чотирьох польських в’язнів.

— Prosit! [4] На здоров'я (нім.).

— Zum Wohle [5] За ваше здоров’я (нім,). .— Франек відкашлявся, випив третю чарку, закусив сардиною і почав розповідати.

Німець слухав, кивав головою і раз у раз захоплено бурмотів:

— Interessant… Interessant… Du bist ein braver Kerl…3

Поки Франек закінчив свою розповідь, допили й другу пляшку.

Начальник табору глянув на годинник.

— Маємо ще три години. Йди зараз до барака. І пам’ятай: нікому ні слова. Я хочу схопити пташок на порозі клітки. Розумієш?

— Звісно, гер лагерфюрер.

Грохаля взяв шапку зі столу, клацнув підборами і, трохи похитуючись, пішов до дверей.

— А ви не забули, гер унтершарфюрер, про нашу умову? — обернувся він, тримаючи руку на клямці.

— Про нашу умову?

— Так.

— Ну то й що?

— Дві тисячі марок…

— Ха! Хаі Ха! — німець аж поточився від сміху. — Так ти це сприйняв всерйоз? Нечувано! Kolossal! Дві тисячі марок… Ха! Ха! Ха!..

— То ви жартували? — Франек зблід, стиснув кулаки.

— Звичайно, жартував.

— А ваше слово?

— Закрий пельку!

— Ні, не закрию. Мені належать гроші. Ви обіцяли і мусите заплатити.

— А як не заплачу, то що? Може, ти мене примусиш? Du polnisches Schwein! [6] Ти польська свиня! (Нім.).

Німець рвонув з стіни наган, замахнувся.

Але перш ніж встиг ударити, Франек відскочив убік, схопив порожню пляшку з-під рому і щосили затопив нею фашистові в голову.

Товсте скло розлетілося на скалки. Шиайдер звів руки догори і з хрипом повалився на підлогу.

Побачивши кров, що юшила з розбитої голови, Грохаля ще більше розпалився.

— Ти, мерзотнику! Мене? Мене хотів ошукати? — Франек схопив його за горло. — Я тебе навчу! Я тобі покажу!

Німець засовав руками, очі вийшли з орбіт, на губах виступила рожева піна. Нелюдським зусиллям він намагався підвестися, звільнити шию від смертельної хватки, але пальці не пускали. Якесь останнє слово, прокляття чи благання, завмерло в кривавій піні на його губах. Затих.

Минула довга хвиля, перш ніж Грохаля одірвався від трупа.

Свідомість того, що він вбив німця, вплинула на Франека, як холодний душ. Миттю витверезився. Шаленими, налитими кров’ю очима вдивлявся в синє обличчя Шнайдера і відчув, як крижаний холод проймає його наскрізь, як зрошує чоло піт, а ноги й руки дерев’яніють від жаху, від панічного жаху.