Жорж Блон - Ангел Мертвої річки

— Що ви, пане… Звичайно, у вас уточнювали деякі відомості. Всі сусіди були або будуть опитані. Як же ви хочете, щоб ми пролили світло на…

Я перебив його, сердячись на себе за те, що голос у мене не досить спокійний:

— Я сказав вам, пане прокуроре, що мені було доручено зробити репортаж про… про перше вбивство. Чи можу я зараз поїхати до редакції?

— Машиною? — спитав інспектор Бушрон.

— Звичайно. Машина стоїть на шляху рукава Капітула. В усякому разі мені треба відвести її до редакції.

Минуло кілька секунд. Я чув кроки й голоси поліцаїв на першому поверсі.

— А ви не можете передати свій репортаж телефоном з «Пті-Лідо»? — спитав іще Бушрон.

Так, звичайно, я міг скористатися й телефоном, але я хотів довести випробування до кінця. Або мене справді не підозрюють і лишають мені свободу пересування, в першу чергу машиною, або…

— Ви прибули сюди просто з редакції? — продовжував невтомний Бушрон.

— Так, я вже вам про це казав. Я вийшов з редакції о чверть на другу. О тринадцятій п'ятнадцять.

— Ви подивилися на свій годинник?

— Так, я подивився на свій годинник, — промовив я, беручи всю відповідальність на себе. — Припустімо, що це звичка спортсмена. Втім, годинник є і в гаражі, де стояла машина. Годинник показував чверть на другу. Щонайменше чотири чоловіки бачили, як я поїхав…

— А щойно ви нікого не застали в Жеральдіниної доньки?

— Я вже казав вам про це. Немає нічого легшого, ніж піти й перевірити все самому.

— Чи можете ви пояснити, чому, залишивши машину перед мостом Капітула, ви пішли додому алеєю Юзелі?

— Примха. Я дуже люблю ходити пішки.

— Але ж ви мусили поспішати, щоб устигнути написати репортаж?

Я лише мовчки знизав плечима. Прокурор скоса дивився на мене, посмикуючи свої маленькі вусики, в його очах промайнув жаль; цього чоловіка, схоже, глибоко засмучувало те, що в нього на очах порядна людина все далі вплутувалася в погану історію. Зрештою, що перешкоджало мені перейти міст Капітула? Я чудово розумів думку моїх допитувачів. Теоретично ніщо не заважало мені швиденько повернутися додому після дому Жеральдіниної доньки, щоб убити свою квартирну господиню. Якщо я не пішов через міст Капітула, то, може, саме тому, щоб поліцаї, які ще сиділи в «Пті-Лідо», не побачили мене і не змогли вирахувати час між моєю появою і тією хвилиною, коли я повідомив їх про вбивство вдови Шарло. А якщо я вбив пані Шарло, то чому б мені заразом не задушити й Жеральдіну Летандар? Насправді подібно версія не могла витримати серйозного випробування, і я був певний, що мене швидко визнають непричетним до справи. Одне було ясно: факт, що я йшов додому манівцями, становило для поліції маленьку таємницю, перешкоду, через яку перечіпалося їхнє прагнення з'ясувати все до кінця. Інспектор Бушрон не міг не відзначити, що я теж не можу дати цьому переконливого пояснення. Та чи задовольнило б його будь-яке пояснення? Мене виводило з рівноваги, що час плине й скоро сюди збіжиться цілий загін журналістів, які побачать мене в ролі підозрюваного.

Хтось піднімався сходами. Виявилося, судовий лікар. За ним не треба було далеко посилати, лікар ще був у комісаріаті Кретея, звідки він телефонував до Парижа з приводу першого злочину.

— Я бачу, мені доведеться лишитися тут на пансіоні, — заявив він. — Якщо так триватиме й далі… Коротше, перед нами така сама робота, як і попередня. Є ще люди, послідовні в своїх діях.

Я сам запитав його про те, що мене понад усе цікавило:

— Докторе, коли настала смерть?

Судовий лікар перевірив, чи в порядку його запонки. Він звик закасувати рукави, перш ніж узятися до справи.

— Приблизно три години тому, — промовив він спокійно. — Це мало статися десь біля першої години. Навіть трохи раніше.

Я мало не розцілував лікаря, незважаючи на його бороду й відразливу незворушність. Тоді глянув на прокурора:

— Мабуть, ніщо більше не заважає мені повернутися до редакції, пане прокуроре?

— Ну звичайно!

Аби бути до кінця відвертим, мушу визнати: прокурор видавався не менш задоволеним, ніж я. Втім, я попрощався досить стримано.

— До скорого побачення! — кинув мені інспектор Бушрон.

В обсипаному сигарним попелом жилеті Комб переможно походжав кабінетом загальної інформації.

— Що я вам казав, Боде! Це чудово! Власна господиня! Його півгодини допитували! Як вам такий заголовок: « Я — звинувачений »? Ні, це занадто. А може: « Мене підозрюють у вбивстві двох жінок »? Ну, поміркуйте ще самі… Покажете ваш репортаж, тільки-но закінчите, мій любий Норею. А ви, Боде, відразу ж як одержите фотографії, надішліть їх до мене, чули?