Жорж Блон - Ангел Мертвої річки

П’єр Бертрікс замовк. Він сів на стілець трохи осторонь. Обличчя його раптом набрало неуважного виразу. Можливо, він просто втомився. Ні на кого не дивлячись, детектив сказав ще кілька слів, ніби обмірковуючи вже давно підсумоване:

— Соньє справді виявив неабиякий злочинний хист, винахідливість, рішучість, кмітливість. Я гадаю, він також був здатний одразу приймати рішення й діяти… — Детектив обернувся до Соньє. — Коли ви замислили вбити вдову Шарло? Коли поліція вела розслідування в будинку вашої першої жертви, чи ви заздалегідь визначили час?

— Коли відпочивав після обіду, — відказав Соньє.

П'єр Бертрікс лише стенув плечима. Скулившись на стільці, Соньє затято дивився на нього знизу вгору. Тільки Бог знає, що діялось у цій кудлатій голові й чи збирався Соньє захищатися якось інакше, а не просто тупо все заперечувати. П'єр Бертрікс поглянув на комісара.

— Забирайте його, — наказав комісар.

Два інспектори, які лишалися стояти, підійшли до злочинця. Соньє покірно підвівся, не кажучи ні слова. Не дивлячись на нас, він назавжди востаннє переступив поріг свого «Пті-Лідо».

Секретар дописував протокол. Комісар знову зняв окуляри, щоб їх протерти.

— Вітаю, — сказав він П’єрові Бертріксу. — Чи можна у вас запитати з суто професійної цікавості: що вас наштовхнуло на думку, що Стефан Борель і П'єр Маргла — одна людина? І як ви впевнилися, що вбивця — саме Соньє?

— О! Говорити можна лише про один факт. — П'єр Бертрікс махнув у мій бік рукою. — Маю помічника, який менш як годину тому дав мені цінні відомості. Йдеться про поведінку дочки Соньє, починаючи з вісімнадцятого листопада, яка певною мірою стала каталізатором і прискорила кристалізацію елементів, які я зібрав протягом дня. Поясню свою думку. Щойно я потрапив на цей острів, щойно побачив дочку Соньє, я інтуїтивно — суто інтуїтивно, про що казав панові Норею, — відчув, що вона, свідомо чи несвідомо, перебуває в центрі подій. Я почав придивлятися до людей, які її оточують і, звичайно, в першу чергу, до її батька. Пригадав деталь, на яку допіру покликався: хвилювання Соньє, коли впав будильник. Це деталь, яку мені переказав пан Норей, не надавши їй особливого значення, адже він приписав це перелякові. Я зустрівся з вами і розпитав про Соньє. Ми дійшли згоди: його можна вважати співучасником Сюрло, який уже забрехався. Я попрохав вас зателефонувати до служби підслуховування й занести мені записи розмов із «Пті-Лідо», телефон якого ми прослуховували. Я навмання продивився ті записи і зауважив ось що: всі, хто дзвонив до Соньє від десятої до дванадцятої години, не змогли його застати. Соньє не було вдома. А ми цього ранку сушили собі голови, чому Сюрло приїхав на площу Бастілії на півгодини раніше, ніж йому призначено у виклику до поліції. Й чому, вийшовши з комісаріату, він ще півгодини зволікав, замість того щоб сісти на автобус об одинадцятій тридцять. Дуже просто: Соньє та Сюрло їхали до Парижа, але різними рейсами. Соньє приїхав пізніше. З якоїсь точки — чи то площі Бастілії, чи то вулиці Рокет — він бачив, як Сюрло заходить до комісаріату поліції та як звідти виходить. Після цього, заспокоївшись, він повернувся додому автобусом, що виїжджає об одинадцятій тридцять. Сюрло приїхав наступним. Дійшовши такого висновку, я відразу вам зателефонував, що посилаю ще трьох своїх співробітників вести спостереження на острові, особливо за «Пті-Лідо», й що цієї ночі збираюся заарештувати двох злочинців. Тоді я ще не був певен, що Соньє вбивця, але я вже знав, що він причетний до цієї справи. Остаточно я про все здогадався після того, про що розповів мені пан Норей. — П'єр Бертрікс махнув рукою в мій бік. — Пан Норей зі свого боку вів розслідування, важачи життям. І цього вечора він одурив Сюрло, який вийшов на його слід, і, мушу вам сказати, одурив також і мого співробітника, який мав дбати про його безпеку. Пан Норей повернувся сюди і зумів потрапити до будинку, але його помітили: Сюрло повернувся раніше й чатував біля шинку. Любий пане Норею, це Сюрло, поки Соньє розмовляв нагорі з пізніми клієнтами, повернув перед вашим носом ключ у дверях туалетної кімнати, замкнувши мишоловку, до якої ви потрапили. Щойно звільнившись, Соньє поспішив зайнятися вами. Ваша щирість його спантеличила, в усякому разі, він вирішив зачекати. Якби міг допуститися думки, що ви менше цікавилися його дочкою, ніж викриттям злочинця, я б і шеляга ламаного не дав за ваше життя.

Я відчув, що червонію. Але у погляді Бертрікса не було й натяку на іронію, осуд чи недоброзичливість.