Жорж Блон - Ангел Мертвої річки

Нарешті на сходах почулися кроки П'єра Бертрікса.

— Дівчина поволі стямлюється, — сказав він, заходячи до кімнати. — Ну як, пане комісаре?

Комісар подивився на свій старовинний годинник.

— Із хвилини на хвилину тут має бути мій секретар, але ви можете починати.

П'єр Бертрікс сів навпроти Соньє.

— О котрій годині сьогодні вранці ви повернулися з Парижа?

Шинкаря неначе здивував такий початок допиту.

— Сьогодні вранці?.. Автобусом об одинадцятій двадцять. Треба було зробити покупки. Я маю цілковите право…

Детектив перебив його:

— Поговорімо про серйозніші речі. Де гроші?

Соньє знизав плечима.

— У мене немає нічого, крім виручки, можете обшукати. Гроші в того, хто їх украв.

— Це Маргла?

— Ви самі знаєте.

В цю мить зайшов секретар комісара. Він сів і заходився вести протокол. П'єр Бертрікс провадив:

— І ви теж, Соньє, знали, що це Маргла? Чому ж не сказали? Ви переховували П'єра Маргла.

— Так, — жваво озвався Соньє. — Я його переховував. Я не міг інакше.

— А чому?

Соньє подивився на комісара та поліцаїв навколо й знову знизав плечима.

— Вийшло по-дурному… Я заробив трохи грошенят під час окупації. Продавав бошам вино. Звісно, не вагонами… Й не я один…

— Ну, далі.

— Маргла погрожував донести на мене. Я злякався, дав себе обкрутити.

— Цією погрозою Маргла й домігся вашої мовчанки і спільництва?

— Ну, спільництво — це занадто… Так, він мені погрожував.

— А де він тепер?

— Може, в Англії.

— А чому він удавався до сірчаної кислоти? Для чого було спотворювати свої жертви?

— Не знаю. Мабуть, він просто схибнутий.

Бертрікс ляснув рукою по столі.

— Досить!

Усі аж підскочили. Соньє сахнувся, ніби той міг ударити і його. Я бачив, як під поглядом детектива змінюється шинкареве обличчя. Вираз уважної обачності розтанув. П'єр Бертрікс несподівано вибухнув:

— Я хочу почути правду, Соньє, а не вашу грубу брехню! Досить брехати, досить обливати брудом героя, перекидати на нього відповідальність за жахливі злочини. Ваші злочини, Соньє! Бо це ви задушили і спалили кислотою Жеральдіну Летандар вісімнадцятого листопада о другій годині ночі. Ви задушили й спалили кислотою вдову Шарло серед білого дня того самого вісімнадцятого листопада. Ви зарізали й спалили кислотою Стефана Бореля дев'ятнадцятого листопада між дванадцятою п'ятдесят чотири й першою годиною десять хвилин ночі…

— Ні! — Соньє підхопився, притискаючи до грудей руки в наручниках, його біле обличчя вкрилося червоними плямами: — Ви добре знаєте, що дев'ятнадцятого листопада я в цей час був тут! Цілий вечір тут чергували поліцаї, вони не виходили з мого шинку!

— Ні, вони всі зникли о дванадцятій п'ятдесят чотири, коли почули постріли з револьвера, всі побігли до Сюрло й нікому не було діла до того, що в цей час робите ви. Нікому, крім вашої дочки, яка злякалася, не заставши вас у вашій кімнаті. О дванадцятій п'ятдесят чотири ви були біля дверей будинку Стефана Бореля, чекаючи на постріл, який відверне увагу всієї поліції до будинку Сюрло і розв'яже вам руки, а також розхвилює Стефана Бореля, змусить його відчинити двері…

— Неправда!..

— Якщо це неправда, чому ж ви так злякалися, коли ваша дочка ненароком упустила додолу будильник того вечора? Ви домовилися з Сюрло про час, коли він стрілятиме з револьвера, і вам треба було вжити заходів…

— Все це діло рук Маргла! Він утік, укравши гроші! Ви не можете зловити його й тому все перекидаєте на мене! Вам треба винного — і ось, будь ласка!..

Соньє говорив із дивовижним красномовством. Він схилився над столиком, за яким сидів, і молотив по ньому руками в наручниках. П'єр Бертрікс зневажливо дивився на нього.

— Ви присягаєтесь, що в усіх цих злочинах винен Маргла?

— Так, присягаюся життям моєї доньки.

— Недорого ж ви цінуєте життя своєї доньки, Соньє. Вбивця ви — і ніхто інший. Ваш спільник Сюрло в усьому зізнався.

Соньє скулився на стільці.

— Це неправда!.. Сюрло чудово знає, що то діло рук Маргла!

Своєю люттю він у цю мить нагадував злу щуку, яка побивається на траві, коли її витягнуто з води. П'єр Бертрікс не звертав уваги на його рухи.

— І тепер ви теж не знаєте, де Маргла?

— Ні. Якби я знав, я б вам сказав!

— Ви не можете цього сказати, Соньє.

Шинкар закам'янів. Тільки його велетенські груди здіймалися при диханні. Погляд знітився під поглядом детектива, ніби обпік його.

— Ви не можете сказати, Соньє. Але ви це знаєте. П'єр Маргла недалеко звідси…