Жорж Блон - Ангел Мертвої річки

Ми всі мимоволі сахнулися вперед.

Соньє, навпаки, відкинувся назад. Цього разу на його обличчі був страх. У тиші, що зависла, пролунав голос детектива:

— П'єра Маргла поховано на кретейському цвинтарі. Він спочиває під плитою, на якій написано ім'я Стефана Бореля. А ви, Соньє, сподівалися, що з ним назавжди поховали таємницю ваших злочинів. І що ніхто, крім вашої дочки, ніколи не знатиме, що П'єр Маргла й Стефан Борель — одна й та сама людина.

Мені здалося, що Соньє втисся в стілець. Секретар перестав записувати. Комісар зняв окуляри, хотів був дістати носовичок, щоб їх протерти, та так і застиг з окулярами в одній руці й носовичком у другій.

Бертрікс відвернувсь від Соньє й одсунув свій стілець.

— Скажіть-но, пане комісаре, чи ви коли зустрічали більш підготований злочин?..

У голосі його вже не було гніву.

Я й досі відчуваю той драматизм, який охопив був нас усіх, поки Бертрікс говорив: відчуття це не мало нічого спільного з його красномовством; Бертрікс безжально й цілком об'єктивно розкрив перед нами ввесь моральний жах фактів.

— Ось чоловік, який краще за всіх знає мешканців Тополевого острова. Про кожного він щодня вислуховує плітки, натяки, вигадки Знає, що для деяких рицарів чорного ринку поразка німців у війні означала тільки зміну клієнтури або постачальників. Так сталось і з Соньє; так сталося з Сюрло, його клієнтом, п'яницею й ледарем, який живе лише з махінацій. Вони поговорили між собою відверто або натяками. Не знаю, скільки часу визрівала думка перейти від контрабанди до розбою, ідея експропріації грошей чорного ринку. Можна напевне сказати лиш одне: відколи той чи той виголосив цю думку, Соньє взяв на себе керівництво. На двох потерпілих їх просто навели; дві самотні жінки: Жеральдіна Летандар, про яку всі кажуть, ніби в неї мільйони, та вдова Шарло, якій Сюрло вже постачав товар і знав, де вона ховає гроші. Пограбувати беззахисних жінок, задушити їх, перш ніж вони здіймуть крик, — це не важко. Соньє, звісно, хоче спокійно користуватися з наслідків своїх злочинів і не потрапити до рук правосуддя. Найкращий, класичний спосіб — це негайно спрямувати удар на когось іншого, на того, хто своєю поведінкою викличе підозри. З погляду криміналістики все досить банально. Але тут утрутився зовсім не банальний елемент, можна сказати навіть — винятковий, який додав шинкареві Соньє впевненості. Це — краса його дочки, яка жила в нього.

Серце моє забилося швидше. Соньє, й досі скутими руками спираючись на стіл, із видимим зусиллям слухав детектива. Очевидно, його дивувало не те, як швидко Бертрікс розкрив виношені ним плани, а те, наскільки вірно він їх угадав. П'єр Бертрікс обернувся до мене.

— Ви знаєте, ким був П'єр Маргла. Не тільки марковим маклером, але й високоосвіченою людиною, письменником, захопленим роботою над філософським твором, яку жодна подія не могла припинити. Ви знаєте про його діяльність в Опорі. П'єр Маргла оселився в Боннеї, зустрів там Лідію Соньє й покохав її. Таке трапляється. Невдовзі Лідія Соньє вам сама про це розповість. Розповість, до чого призвела ця пристрасть і які в них були стосунки з П'єром Маргла. А я можу лише переповісти вам те, що вона мені сказала. Саме для того, щоб зустрічатися з цією дівчиною й переконати її вийти за нього заміж, коли попередній шлюб його буде анульовано, П'єр Маргла під вигаданим прізвищем винайняв тут хатину. Для чого вигадане прізвище і такі перестороги? Парадоксально, але так було найпростіше. П'єр Маргла гадав, що виникнуть плітки, якщо він під своїм прізвищем житиме одночасно в Боннеї й тут. Зв'язок із Лідією Соньє можуть викрити, а це скомпрометує його дружину, можливо, навіть завадить розлученню. Всі ж перешкоди відпадали, тільки-но П'єр Маргла ставав на Тополевому острові Стефаном Борелем. Досвід, здобутий у підпіллі, дозволяв йому легко здійснити таке перетворення. Він майже щотижня виїздив із Боннея в справах і з тих справжніх подорожей уривав кілька днів, щоб пожити на Тополевому острові під іменем Стефана Бореля. Здається, тут мало цікавилися цим випадковим мешканцем…

Комісар безпорадно звів руки догори.

— Я вже казав, що мешканці Тополевого острова всіляко уникали контролю з боку властей. І цей випадок не поодинокий. П'єр Маргла ще й з певною повагою поставився до адміністрації, бо зареєстрував у нашому комісаріаті посвідчення особи, хоча й на вигадане прізвище Стефана Бореля.

— Коли я говорив, що ніхто Стефаном Борелем не цікавився, — сказав П'єр Бертрікс, — це не зовсім точно. Він міг би довго так жити, якби не вигадав усе це навмисне, аби наблизитися до Лідії. Незважаючи на всі перестороги, шинкар здогадався, що його дочка зустрічається зі Стефаном Борелем. І саме ці перестороги змусили його запідозрити таємницю. На нещастя, Соньє дізнався, що Борель і Маргла — одна людина. Це сталося саме тоді, коли він дошукувався відповіді на запитання: як після здійснення злочину звернути підозри на іншого? Одного дня йому сяйнула думка: «А якщо після вбивства отих двох добродійок я вб'ю ще й Бореля, то разом із ним зникне й Маргла. А на кого, як не на того ж П'єра Маргла, впаде підозра? Лишалося тільки виконати задум. І ви тепер знаєте, як він це зробив. — П'єр Бертрікс підвівся, ступив кілька кроків, повернувся й кивнув пальцем на Соньє. — Помилуйтеся злочинною геніальністю цього мерзотника. Сірчану кислоту він уживав тільки для того, щоб не можна було ідентифікувати Стефана Бореля, бо поліція могла серйозно зацікавитись особою вбитого, розслідувати, зіставити й, можливо, зрозуміти, що насправді йдеться про П'єра Маргла. Отож треба було знищити тільки обличчя третьої жертви. Але якби Соньє спалив кислотою тільки обличчя Стефана Бореля, він міг би звернути особливу увагу на нього, а цього не слід було робити. А коли він так самісінько спотворював перед тим обличчя двох інших убитих, цей ризик зникав: усі три злочини здавались однотипними, можливо, їх припишуть садистові, тимчасом як третє вбивство давало сяке-таке алібі…