Жан Фуке - У чому ж таємниця?

— Щось не в'яжеться. Гаразд. Кажи далі, потім я тобі все розповім. Отже, вона пішла з дому?

— Ні, я цього не казала. Віржінія Гепра провела у свій дім телефон. Якби ти зволив бути уважнішим, то давно б помітив, що до їхнього будинку тягнуться два дроти. Їх провели, коли нас не було в Персаку. Телефонний апарат стоїть у кабінеті. Коли Вїржінія пішла туди, то не причинила за собою двері, й було чути, що вона розмовляє з паном Параном. Вона пояснювала йому, що до них знову завітали гості з «ICI». Тому не зможе до обіду прийти до нього. Перш ніж покласти трубку, вона покликала мене й спитала, чи не йтиму я до міста, хотіла передати для пана Парана якийсь пакуночок.

— Чи не стоїть у них ще один таємний апарат?

— Наскільки відомо, ні. А чому це тебе цікавить?

— Особа, що телефонувала мені сьогодні вранці, — це, напевно, автор анонімних листів. Вона знову погрожувала нам; Ось чому я так хвилювався, доки чекав на тебе. Важко розгадати, звідки саме телефонували. Телефоністка невпевнено сказала, нібито мій співрозмовник турбував мене з… Персака. Покоївка Анна запевняла, що, коли взяла трубку, почула: «Говорять з Парижа».

— Поки я була в Гепра, панна Віржінія не могла дзвонити, бо вона весь час була в мене на очах. І тільки о десятій виходила будити дядька, на що потратила кілька хвилин. Увійшовши, повідомила: «Він чекає на вас». І пішла разом з гостями, я лишилася сама у вітальні. Вони просиділи там хвилин із двадцять. Коли вони прощалися, до мене долинув розгніваний голос старого, а небога прохала чужинців вибачити йому: «Не гнівайтеся на нього, він же такий старий. Він погано почував себе». Та гості, видимо, впиралися. «Вільному воля, але ми повинні заручитися»… — бурмотіли вони. Здавалося, вони побоювались, що зараз їм доведеться почути страшну новину… Чи не цікавить їх заповіт?.. То, може, я помилилась? Жане-Луї, цього разу вони були справжні?

— Боюся, що так.

— А ось і вона! — вигукнула дівчина.

До двору Казів увійшла Віржінія Гепра. Через якусь мить у передпокої задзеленчав дзвінок. Марі Перрен відчинила Віржінії. Стара панна прийшла запрошувати Жакліну на сімейне свято, що відбудеться наступної суботи з нагоди сторіччя її дядька.

— Ми не збираємося влаштовувати бенкету, як пан Паран. Запрошуємо тільки невеличке коло друзів. Я навмисне прийшла насамперед до вас. Ми з дядечком будемо раді, якщо і ваш наречений завітає до нас.

Зустріч Жана-Луї з паном Параном була дуже коротка. Як і завжди, він прийняв гостя привітно.

— Отже, — він запропонував гостеві цигарку, — ці відвідувачі виглядали більш природно… Звісно, між нами кажучи, станете старші, то зрозумієте, що добре зіграна сцена може виглядати вірогіднішою за справжні факти. Так народжується міф.

Він опустився в крісло навпроти Жана-Луї, закинув ногу на ногу.

— Але не для філософствування я потурбував вас. Спершу жити… Ви ж знаєте з курсу класичної гімназії? «Primum vivere, deinde philosophari» [13] Спершу жити, потім філософствувати (лат.). , — казали стародавні римляни. Отже, жити — це головне.

Попри свою привітність, пан Паран видався якийсь стриманий і стурбований, ніби він чомусь вагався. Він шкодував, що погодився, аби Жан-Луї вів розслідування справи: краще б за неї справді взялось одне з тих агентств, до яких радив йому звернутися Жорж Маршан.

— Так, так, я повинен був звернутися до цих людей, бо вони мають необхідні засоби як для розслідування, так і для захисту. Не вбачайте в моїх словах ніякої образи, просто я не маю права примушувати вас марно витрачати час, а може, й ризикувати. Отже, віднині ви зовсім вільні у вчинках, можете відмовитися від цього розслідування.

— У свою чергу, добродію, я теж прошу пробачення. Гадав, що досі моя проникливість ще не виправдала вашого довір'я. Але зараз я вважаю, що вже вхопився за нитку й невдовзі зможу дати вам необхідну відповідь. Визнаю, що тут може бути якийсь ризик, але це аж ніяк не примусить мене відмовитися від розпочатої справи.

Вислухавши юнака, Робер Паран заспокоївся. — Не думайте, що я боюся.

— Це було б зрозуміло.

— Цебто як?

— Скажімо, коли б смерть Рето мала якийсь зв'язок з вашою справою.

— А у вас є якісь дані щодо цього чи самі здогади?

Жан-Луї боявся прохопитися словом. Вважав, що зарано розповідати Роберові Паранові про деякі деталі, відомі тільки йому й батькові.

— Як вам сказати, добродію. Логічний здогад підказує, що між цими двома справами можливий якийсь зв'язок. Навіть не гіпотеза, а умоглядна побудова.