Жан Фуке - У чому ж таємниця?

Пан Паран уп'явся очима в Жана-Луї і, щоб переконатися, що його не морочать, недбало кинув:

— Як хочете… — і додав замислено: — Звичайно, хід ваших думок вельми спокусливий. — Якийсь час він помовчав, а потім рішучим тоном повів: — Та хай там як, а вертаючись до початку нашої розмови, хочу ще р вам сказати, що ви цілком вільні у своїх рішеннях.

Жан-Луї відповів не відразу. Він вагався між двом варіантами: або вдати, що відмовився, або ж відверто провадити далі розпочату справу. Але ні в якому разі не збирався відмовитись від операції, план якої розробив сьогодні по обіді разом з Жакліною.

— Я не відмовляюся від розпочатого розслідував добродію. Ви можете повністю покластися на мене. А вирішуватиму все самостійно.

Робер Паран встав і простяг юнакові руку:

— Це мене не дивує. Такої відповіді я й чекав о вас. Дякую за щирість.

Вони подивились один одному у вічі. Зовні спокійне Паранове обличчя зраджувало якесь приховане хвилювання.

— Якщо зможу стати вам у пригоді, розраховуйте й на мене. І не тільки на пораду чи фінансову підтримку, але також, — він показав стиснуті кулаки. — Ось уже двадцять п'ять років я воюю із загадками, таємницями, авантюрами. Сьогодні ввечері виїжджаю, повернуся не раніше як у вівторок двадцять сьомого серпня або й ще пізніше. І відразу буду до ваших послуг, діятимемо разом. Звісно, ви тут ще будете до кінця серпня?

— Я лишатимусь тут доти, доки буде потрібно. Якщо встигну закінчити справу, поїду тридцять першого. Моя наречена приїде до мене п'ятнадцятого вересня. Ми збираємось одружитися в жовтні, ще до початку навчального року на медичному факультеті. Вінчатимемося тут.

Пан Паран осміхнувся.

— У жовтні в Персаку відбудеться щонайменше двоє весіль.

Розмова скінчилася. Перш ніж розпрощатися із своїм гостем, пан Паран півголосом порадив йому бути обережним.

— З багатьох причин, яких ви не можете знати.

— Будьте спокійні, добродію.

— Та затямте: Віржінія досі нічого не знає.

Перед тим як промчати Верденським бульваром, Жан-Луї завернув на пошту, де мав телефонну розмову. А ще до того заїхав до готелю і там записався з нареченою на недільний банкет, що мав відбутися на честь Жерома Гепра. Спантеличений, він весь час думав про останні Паранові слова. Як лишень їх витлумачити?

Другий візит почався вдало.

Спершу все йшло гаразд. Чого боятися в будинку, що стояв пусткою? Цього разу вони не брали з собою драбини, бо мали два ключі.

У підвалі Жакліну пойняло якесь невиразне почуття, ніби щось тут змінилося після їхніх перших відвідин. Але що? Переставлено речі чи навіть викрадено їх?..

Вибігли дерев'яними сходами вгору, ввійшли до сіней. Жан-Луї блимнув ліхтариком. Він попереду, Жакліна за ним, наче його тінь, якби вночі могла бути тінь. Раптом вони зупинилися, затаївши віддих. З кабінету братів Рето долинали людські голоси, з-під дверей прокрадався промінець світла.

— Ви певні, що там могло бути непорозуміння? — спитав чоловічий голос.

— Якщо кажу вам, то вже повинні вірити.

Тоді чути хрипкий жіночий голос; чимсь він нагадує Жанові-Луї його незнайому вранішню співрозмовницю, що викликала його телефоном. По короткій мовчанці чоловік каже:

— Я вірю вам. Найліпше було б зустрітися о першій годині на Кабанячому перехресті, як пропонує Поль. Місце безпечне й спокійне.

— Я теж так гадаю. Отже, це питання з'ясовано. Ми дізнаємося, хто…

— А крім того, люба моя, — перебив чоловічий голос, — ми повинні наважитись і виробити систему заходів. Так далі тривати не може.

— Скажіть Полеві: завтра вночі о першій годині на Кабанячому перехресті… коли ніщо не перешкодить…

— Ви чогось боїтеся?

— Боже мій, нічого особливого… або ж, радше сказати, усього, через оцих двох молодих дурників…

— Любонько моя, не такий чорт страшний, як його малюють. По-перше, їх тільки двоє. По-друге, вони нічого певного й не знають. Просто бракує їм по одній клепці в голові. Та ще зухвалості багато. Але забудьмо про них. Коли їм надокучить, вони теж облишать нас.

— Не сподівайтесь на це. Листи й телефонний дзвінок могли тільки насторожити їх, а не відстрашити, як ви гадали. Я не згодна з вами. Цей юнак уявляє себе героєм детективного фільму, хоча тут речі набагато простіші.

Знову мовчанка. Грубий чоловічий голос був для Жана-Луї зовсім незнайомий, тоді як жіночий уже мав нагоду чути. Чоловік повів далі: