Максим Кідрук - Твердиня

Сьома знав, що ніколи не пробачить собі загибель товаришів, тому мусив допомогти. Чи тікатиме сам? Він іще не вирішив. Аби не катуватись роздумами, Семен постановив, що остаточне рішення прийме в останній момент, що передуватиме втечі.

Звісно, якщо до такого моменту дійде.

— То ти з нами? — сяючи, Левко потиснув друзяку за плече.

Зневіра щезла: Семенів задум давав значно більше за хисткі сподівання чи надію — він пропонував реальний шанс вирватися з полону. Українця сповнювало п’янке піднесення — він рвався у бій. Він готовий був пробачити приятеля. Ні, не так — він просто викинув з голови історію з Сатомі і розмови з Джейсоном. Левко посміхався, посміхався по-справжньому. Вперше з того моменту, коли побачив Твердиню.

— Не знаю…

— Ти не хочеш тікати?

— Я не знаю, чого хочу.

— «Якщо не знаєш, чого хочеш, помреш в купі того, чого не хотів». Це «Бійцівський клуб», друже. — Левко зазирнув у обличчя товариша. — То ти з нами чи ні? — повторив запитання.

— Так, я з вами, — коротко відповів Семен.

— Прекрасно! Давай швидше.

Хлопцю не терпілось поділитися з Ґремом. Тобто ділитись йому зовсім не хотілось, він би не дуже бідкався, якби мулат згнив у цих руїнах, але усвідомлював, що тільки американець може підняти гелікоптер у повітря, а без гвинтокрилої машини він вартував стільки ж, скільки одноногий каліка на позиції центрального форварда у професійній футбольній команді.

Опустивши голову, Семен понуро дибуляв за Левком.

— Ні, — категорично заявив Ґрем Келлі.

— Що-о?! — за лічені секунди Лео став червоний як помідор.

— Ні, — стояв на своєму мулат. — Я не згоден, бадді.

— Чому?! — «Сука».

— Бо нас перестріляють на хер. Якщо не під час лазіння по стінах Твердині, то під час самої втечі — точно.

— Краще так, ніж сидіти, склавши руки! — Левко заледве контролював себе. Відмова Ґрема за мікроскопічну долю секунди довела його до шаленства. Він як ніколи гостро відчув, наскільки сильно ненавидить американця. — Ти запропонуєш щось краще? — вслід ледь не зірвалось образливе «ніґере», хоча слово легко читалось по губам українця.

— Ян найближчим часом зрозуміє, що ми пропали, і заб’є на сполох, — огризнувся мулат.

— Тс-с! — зашипів Сьома. — Ніяких розмов уголос про чеха.

Левко відмахнувся від росіянина:

— І що? Хер нас хтось знайде. — Він спопеляв Ґрема поглядом. — Навіть коли так, ти думаєш, Х’юз-Коулман віддасть нас рятувальникам? Дуже сумніваюсь. Він боротиметься за Твердиню. А нас тоді точно перестріляють, тільки вже як рабів: на колінах, із зав’язаними за спиною руками і чорними мішками на головах.

Американець замахав пальцем перед носом Левка.

— Ні-ні-ні! Ти не хочеш розуміти, наскільки все нереально. Яким чином ти спустишся по стіні Паїтіті? А що робити з нічними вартовими? — Випльовуючи кожне запитання, Ґрем загинав по пальцю. — Далі — навіть якщо тобі вдасться нарвати тієї бургомістрії, чи як там її, і ти накришиш її пелюстки у каструлі з їжею, хто дасть гарантію, що всі без винятку жителі — інженери, пілоти, науковці, охоронці, робітники — скуштують обід? А якщо хтось матиме того дня розлад шлунка? А якщо подадуть рис, а хтось хотітиме гречки? І чому ви думаєте, що галюциногени подіють на всіх однаково? Раптом хтось виблює обід до того, як отрута почне діяти?

Контраргументи могли б пригасити віру Левка, якби вона не підігрівалася зсередини палючою ненавистю до мулата.

— Ти не хочеш тікати? — несподівано спитав Семен.

Мулат здригнувся, і росіянин втямив, що влучив у яблучко. Ґремові зауваження мали сенс, проте Сьома відчував, що американець не надає їм значення. Його голос тремтів, а очі злодійкувато метушилися — за озвученими перепонами, що пояснювали, чому запропонований план не може бути втілений у життя, ховалося щось глибше. Росіянин не мав сумніву: мулата налякала сама пропозиція втечі. Ґрем, як і Семен, не хотів тікати , от тільки причина цього була незрозуміла Семену. І вона турбувала росіянина більше, ніж навіть власне небажання залишати Паїтіті.

Не зрозумівши запитання, Левко переводив погляд з Сьоми на Ґрема і назад.

— Не в тому річ, бадді… — опустивши голову, промимрив американець.

— Все, що від тебе вимагається: підняти вертоліт і посадити його за триста кілометрів на захід, десь біля Куско, — сказав Сьома. — Будь-де, де є цивілізовані люди й поліція.