Максим Кідрук - Твердиня

— А я прошмигнув непоміченим. Майже всі каменярі потяглись на терасу обідати.

— Величезний, — пробурчав Ґрем, копнувши носаком більший з мотків.

— Вибач, чувак, іншого не було.

— Агов, друзяки, — очі американця забігали, — їх же десь заховати треба.

Левко машинально потягнувся до перемикача і погасив світло. Ніхто не запитав, для чого. Відблисків, що заповзали з коридору, вистачало, щоб розрізняти силуети один одного і розкладені по кутках скромні пожитки.

— Тоншу й гладеньку можна під матрац, — півшепотом запропонував українець.

— Давай.

Разом з мулатом вони як могли розрівняли зелену мотузку (щоб займала менше об’єму) і запхали під один із матраців.

— Думаєш, не видно? — скептично покосився Ґрем. Матрац виступав над сусіднім на два пальці.

— Розсуньте матраци, — порадив Семен.

За мить матраци розштовхали по «норі», і різниця у товщині стала непомітною.

— А з цим ворсистим удавом що робити? — Мулат присів коло товстішої мотузки. — Така під матрац не ляже.

— Покладемо у той куток, — Левко показав у дальній кут печери, — за наплічники.

Ґрем пирхнув. Зобразив, зрушивши губи вліво, not impressed face , та сперечатися не став. Удвох хлопці перетягнули канат у найдальший закуток «нори», після чого замаскували його власними речами.

— Ну як? — спитав Лео, відходячи.

— Херово, — чесно сказав Сьома.

Речей було небагато, і всі вони були надто малі — як не тули, неозброєним оком видно, що в кутку лежить складена бухтою дебела мотузка. Її можна прикрити матрацом, але поставлений сторчма матрац приверне ще більше уваги, ніж просто моток канату.

— Біс із нею, — махнув рукою українець.

— Якщо її помітять, нам каюк, — прокаркав американець.

— Не помітять, — упевнено проказав Левко. — Сьогодні вночі ми її використаємо… і зразу позбудемось.

— Притримай коней, ковбою, — вихопилось у Ґрема. — Ти не занадто поспішаєш?

— Назви хоч одну причину, чому ми маємо зволікати.

— Щоб усе обдумати.

— У тебе з цим настільки туго, що на роздуми треба кілька днів? — Левко знущально посміхнувся і розвів руками, мовляв, то твої проблеми, чувак.

В очах мулата розцвів гнів. Вони й п’ятьма фразами не могли перекинутись, щоб не наїжачитись один на одного.

— А як щодо вартових, бадді, тих красенів, які всю ніч блукатимуть терасою?

— Я про них подбаю, — хижо вищирив зуби українець.

«Ага, розказуй мені…» — Ґрем недовірливо ворухнув бровами і вийшов із «нори».

Твердиня скиглила від протягів. Здавалось, у підземних ходах, десь глибоко в надрах Паїтіті загубилось доісторичне чудовисько, і зараз, осліпнувши, усвідомило, що приречене блукати в пітьмі до кінця часів, марно шукаючи вихід на поверхню, і застогнало. Тягуче, утробно й озлоблено.

Решту дня хлопці трималися разом, наче побоювались, що, коли ходитимуть нарізно, хтось прочитає їхні думки. Після обіду, стараючись не привертати уваги, вони зібрались біля північного краю горішньої тераси, навпроти великої піраміди. Розсілись, звісивши ноги з краю, і якийсь час вдавали, що насолоджуються краєвидами безмежної розкошланої сельви. Втім, перестороги були марними — попри незбагненне пожвавлення, що сповнювало терасу того спекотного суботнього пообіддя, бранців ігнорували.

Заспокоївшися, хлопці заходились вивчати місцевість, закарбовуючи найменші деталі, що можуть стати у нагоді під час нічної вилазки. В тому місці, де вони сиділи, край шостого рівня відступав від стіни тераси (тобто сьомого рівня) метрів на три-чотири. Далі вниз аж до бруґмансії, що приліпилась на боці четвертого уступу Твердині, тягнулася практично прямовисна стіна. Навіть на найширший виступ навряд чи помістилася б людська ступня.

— Тут нагорі прив’яжемо зелену climbing rope , по ній ми з Ґремом спустимось на шостий рівень. Потім Ґрем стане над місцем, де росте бруґмансія, обмотається канатом і триматиме так, поки я спущусь і нарву квітів, — окреслив план Левко. — Ви з Сатомі пильнуватимете на терасі.

Росіянин жував травинку і, прищурившись, водив очима навкруги. Сатомі, уткнувши підборіддя в коліна, з тугою дивилась удалечінь.

— Спускатись краще там. — Сьома показав праворуч: навпроти великого намету, що слугував їдальнею, кам’яний схил був пологим. Крутизна в цьому місці не перевищувала 45°. — Мотузку прив’яжемо до одного з кілків, на яких тримається намет. — І винувато: — Я не зможу її втримувати.

Українець уважно обдивився запропоноване Семеном місце спуску. Ухил виглядав ідеальним. По ньому можна було запросто спуститися без страховки. Навіть піднятися, якщо вночі не піде дощ і на ногах буде неслизьке взуття. З мотузкою підйом (хай і у зливу) займе лічені секунди. Єдиний недолік означеного місця полягав у тому, що бруґмансія росла метрів на двадцять західніше.