Максим Кідрук - Твердиня

— Що там?

— Дати.

— Дати?

— Так. — Чоловік забрав ліхтар від стіни і, втупившись поперед себе, попрямував до виходу. — Тільки не заходь туди вночі, — кинув він через плече.

— Чому?

Відповідь Джейсона надійшла наче крізь товщу води:

— Бо якщо щось станеться — я не встигну тебе витягти.

…Ввечері Джейсон довго не міг заснути. Згадка про Чорну кімнату розбурхала його. Він не заходив туди вже два з половиною роки, навіть не спускався в кінець коридора, здригаючись від одного погляду в бік чотириметрових дверей. Зрештою чоловік поринув у напівзабуття, яке, втім, не принесло полегшення. Джейсону снилися липка й похмура пітьма Чорної зали й отвір в підлозі, з якого долинав загадковий зривистий шепіт. Отвір, із якого піднімалось щось мутне, розпливчасте й несамовито чорне. Чорніше за темряву, що огортала Джейсона вві сні.

Росіянин не спав усю ніч і на ранок страшенно змучився. В голові царював тотальний безлад: раз за разом у свідомості прохоплювались уривки фраз…

( мені начхати, про що ви ґелґочете з психом… )

( хочеш, я його приберу?.. )

…а перед очима спливали яскраві палички, схожі на збудників смертельних хвороб під мікроскопом. Семена лякало не бажання залишитись на Паїтіті. Це він міг пояснити, він легко прийняв цей факт і знав, що зможе жити з ним, не шукаючи виправдань. Хлопець боявся іншого. Збрехавши Левку, своєму найкращому другові за останні два роки, він не відчув жалю, жодних докорів совісті. Страшно було, що він не відчув узагалі нічого.

( допоможи нейтралізувати… хоча б на годину… )

( …затія нереальна… )

( українець не здається… )

( хочеш, я його ПРИБЕРУ? )

Те, що не давало Семену спати, не мало нічого спільного з совістю. Химерне відчуття, від якого злегка млоїло у шлунку, було радше гіпертрофованою формою цікавості, змішаною з безжальним усвідомлення того, що він достеменно знає , як організувати втечу. Мабуть, йому вдалося б заснути, якби не спогад про заквітчане дерево, яке хлопець побачив того дня, коли вперше опинився перед Паїтіті. Триметрове кущоподібне деревце з жовтими квітками, що тулиться до прямовисної північної стіни Твердині приблизно на середині між основою і вершечком.

«Янгольські Сурми… без дурні… то були Янгольські Сурми».

Під ранок Сьома прийняв рішення допомогти Левку.

Росіянин підвівся і наскільки дозволяв гіпс швидко одягнувся. Потім дошкандибав до матраца, на якому похропував Левко, і поторсав українця.

— Лео…

Левко щось муркнув і відмахнувся.

— Лео, прокинься. — Сьома говорив російською.

— Чого тобі?

— Вставай.

Левко розплющив праве око. Темні кола під очима і стиснуті до білого губи Семена насторожили його, правда, не настільки, щоб розплющувати ліве око.

— На фіга? Ще ж рано.

— Я знаю, як нейтралізувати весь гарнізон.

Українець без жодного слова сів на ліжку. Сьома приклав палець до губів і поманив його за собою. Левко вскочив у джинси, натягнув кросівки і навшпиньки вислизнув з «нори».

Хлопці вийшли на терасу. Сонце щойно зійшло, розпластавши ковдру з променів над сельвою. Повітря було свіжим, а кольори настільки насиченими, що здавались нереальними, наче з картини. На стільчику біля бараків, задерши голову й висолопивши язика, схропував перший вартовий. Другого не було видно. Мабуть, досипав десь поміж ангарів.

Семен повів Левка до північної кромки і спинився на самісінькому краю платформи. Зазирнув униз і… переконався, що не помилився.

— Бачиш оте дерево?

Росіянин тицьнув на кущоподібне триметрове деревце, рясно всіяне блідо-жовтими видовженими квітами. Воно притулилось у розколині між каменями на три рівні нижче верхньої тераси. Площадки під ним не було — в цьому місці стіни різних рівнів майже дотикалися, — деревце росло з розколини, в якій протягом століть назбиралось достатньо ґрунту. Воно в буквальному сенсі висувалось із прямовисної стіни.

Левко позіхнув і перепитав:

— З жовтими квітками? — У тих квітах було щось до болю знайоме. Українець десь зустрічав їх, і то не один раз. Але де? Він же вперше у джунглях.

— Ага.

— Бачу.

— Це — Янгольські Сурми. Angels’ Trumpets.

— І що? — Українець знову позіхнув, аж щелепи хруснули.

— Наукова назва цієї рослини — Brugmansia candida, тобто бруґмансія деревовидна. Це дерево, а особливо його квіти, є одним з найсильніших галюциногенів у світі. Шамани багатьох народів Південної Америки використовували бруґмансію для ритуальних обрядів, спілкування з духами, пророцтв і тому подібної чорної магії.