Максим Кідрук - Твердиня

Стрілець відсалютував босу стуленим вказівним і середнім пальцями, після чого штрикнув поглядом Левка, мовляв: без фокусів.

Левко роззирнувся. Курява спала, відкривши очам схожий на гігантську коричневу бородавку кряж, що захищав місце стоянки «Мі-17» з трьох сторін: заходу, півночі й сходу. На півдні розляглася пустеля, абсолютно рівна, якщо не брати до уваги кількох віддалених кряжів, що тремтіли й переливались у висхідних потоках розігрітого повітря, і переплетених слідів, які лишились з часів сходження останнього льодовика і нагадували скошлане волосся велетенської мумії, розстелене по землі. Куди не глянь — жодного натяку на присутність людини. Шосе, яке помітив Левко з повітря, вони проминули кілометрів двадцять назад, тож навіть якби хлопець хотів, тікати не було куди.

Місце для приземлення обрали не випадково: все вказувало на те, що Джейсон і його люди тут не вперше. Джим і Гордон Лі вже розчистили від піску горизонтальні двостулкові ворота, що вели до підземного сховку. Розкривши важкі металеві дверцята, вони витягли на поверхню паливний насос і купу з’єднувальних шлангів. Неподалік сантиметрів на двадцять над землею витикалась ляда закопаної в пісок і замаскованої каменями велетенської паливної цистерни. Поки Джим Ломбарді не розгріб каміння і не почав розкручувати кран на кришці, пофарбованій, як і гелікоптер, у жовто-сірий хакі, Левко цистерни не бачив.

Останнім з вертольота вибрався Віктор Шако.

— Починайте заправку, — для проформи розпорядився Джейсон.

— Усе зробимо, босе, — кивнув пілот.

Віктор заземлив вертоліт і поставив під колеса упорні колодки. Гордон Лі «обв’язав» шлангами польовий електронасос, підключив дроти живлення, що тягнулись з розетки «Мі-17» (розташованої на правому борту між дванадцятим і тринадцятим шпангоутами), і також заземлив насос. Джим заштовхав всмоктувальний шланг у цистерну, нагнітальний — у заливну горловину паливного баку, і переконався, що обидва заповнились пальним.

— Пускаємо? — спитав Гордон Лі, тримаючи палець на вмикачі електронасоса.

Віктор Шако зиркнув на наручний годинник і притримав другого пілота:

— Почекай, хай охолонуть двигуни.

Цієї миті з заходу долинув хриплий голос стрільця:

— Автомобіль на десятій годині, прямує до нас.

— Бачиш, що за тачка? — задерши голову, гукнув сивочолий.

— Як завжди, босе, чорна «Toyota Hilux».

— Це рудий, — посміхнувшись, мовив Джейсон.

Левко здригнувся.

Сьома зробив півсотні фотографій, дев’яносто відсотків яких було не відрізнити одну від одної, але навіть тоді не заспокоївся. Джейсон, чий настрій мінявся швидше, ніж погода в тропічних широтах в сезон ураганів, міг передумати, відіграти назад, після чого фотокамеру, швидше за все, відберуть, а знімки знищать. Улаштувавшись якомога зручніше (хоча в цій ситуації було б правильніше вжити фразу «влаштувавшись так, щоб якомога менше боліло»: «Кетанов», який Сьома ковтнув зранку, вивітрювався, пошматовані м’язи литки просинались і починали свою болючу пісню), хлопець старанно перемалював опуклі хромовані знаки до блокнота.

Сьома вирішив зосередитися на двох найбільших групах символів на лівій від входу стіні Білої кімнати. Ці символи виділялись не лише тим, що були найбільшими, вони єдині з усіх зображень були опуклими, на два пальці виступаючи над мармуровою поверхнею. Крім того, на відміну від інших написів дві найбільші групи символів були металевими, виконані з матеріалу схожого на відполірований хром. Хлопець здогадувався, що їх би не виділяли так, якби вони не були важливими.

Завершивши перемальовувати, росіянин залишив Білу кімнату і пошкутильгав нагору. Наближався обід, і Сьома не хотів, щоб його відсутність привернула ще більшу увагу. По дорозі йому трапилися двоє індіанців, що несли в підземелля порожній ящик, але вони лиш ковзнули по ньому апатичними поглядами і пройшли повз, не виявивши ані занепокоєння, ані здивування.

Вибравшись на поверхню, хлопець узявся гарячково розмірковувати. Походжав туди-сюди, спираючись однією рукою на милицю, іншою безперестанку тручи лоба, скроні, носа. Відчувалося, що не вистачає кубика Рубика (хоча навіть якби він був під рукою, Сьома не зміг би його складати, постійно тримаючись однією рукою за костур).