Максим Кідрук - Твердиня

Щойно гори залишились позаду, Джейсон Х’юз-Коулман розслабився і повеселішав. Він перекинувся кількома жартами з молодим (на вигляд молодшим за Левка) штурманом Джимом Ломбарді (його місце в кабіні було найближче до Джейсона), розреготався, ляснувши по щоці й спостерігаючи, як очунює його стрілець, що закуняв через хитавицю в салоні, і безперестану щирив доглянуті зуби. Крім нього й Левка в салоні сиділи троє: два амбали зі «служби безпеки» й один молодий перуанець.

Левко сидів у кріслі біля правих дверцях (навпроти сивочолого) і дивився на пустелю крізь круглий ілюмінатор. Зненацька він помітив ідеально прямі лінії, що перетинали плато в усіх напрямках, подекуди утворюючи прості геометричні фігури: трикутники, трапеції. «Мі-17» ішов достатньо високо, щоб бачити, що лінії тягнуться на кілометри. Хлопець ніколи не був у цьому місці, але одразу впізнав його.

— Це Наска?

— Ага, — кивнув Джейсон і без причини підморгнув Левку. Якби українець не сидів поряд із ним весь політ, то подумав би, що сивочолий заклав за комір кілька келихів віскі або ж нюхнув добрячу порцію кокаїну.

Левко повернувся до споглядання візерунків на землі, коли Джейсон посмикав його за футболку. Хлопець зиркнув на чоловіка. Той жестом попросив Левка нахилитись (через шум двигунів і чахкання лопатей потрібно було напружуватись, щоб чути один одного).

— Це, щоб ти знав, Віктор Шако, — промовив чоловік, показуючи пальцем на пілота. — Він, як і ти, українець.

Левко кліпнув, а тоді, зважаючи на піднесений настрій сивочолого, вирішив підіграти:

— Без дурні?

— Без дурні, пацан! Чого б то мені тебе обманювати? Віктор народився в Штатах, але батьки приїхали з України.

Джейсон замовк. Почекавши, Левко набрався духу й озвався:

— Джейсоне!

— Га?

— Можна я дещо спитаю?

— А якщо я скажу «не можна», то ти, типу, не питатимеш?

Хлопець попервах схотів витиснути з себе мляву посмішку, але вчасно схаменувся, згадавши вранішню лекцію…

( ви не ставите запитання — ви робите, що я наказую! )

…і подумавши, що панібратські загравання можуть погано скінчитись.

— Ні, сер, не питатиму.

Офіційна відповідь отверезила Джейсона, і він начепив на обличчя звичну зневажливо-глумливу маску.

— Валяй, українцю.

— Це ви підвісили мертвяка біля нашого табору?

Секунду чоловік стримувався, а потім зморшки довкола очей затанцювали, а з рота порснув нестримний регіт:

— Ха-ха-ха-ха-ха!

— Чому ви смієтеся? — Левко пожалкував, що спитав. «Він направду псих».

— Ха-ха-ха! — З язика злетіли тонкі цівки слини і впали на підборіддя. Джейсон стер їх долонею і тільки після цього перестав реготати. — Ти, мабуть, думаєш, що ми якісь психи, і грохнули нещасного негра, тільки щоб налякати студентів? — Загалом він був недалеким від істини: Левко саме так і думав. — Чорт, Лео, невже я схожий на ідіота?

«Ви схожі на дуже небезпечного ідіота, який не далі як позавчора хотів зламати ногу моєму приятелеві просто через те, що той невчасно розкрив рота».

— Ні.

— Якщо ти справді хочеш знати, то так: це ми підкинули вам ніґера. — Х’юз-Колуман двічі пирхнув, не стримався і знову залився гоготанням. — А що, гарно вийшло? Ви ж там повсирались, ге?

Хлопець скулився, згадавши, як побачив понівечену чорну голову з виваленим язиком у промені Семенового налобника.

— Збіг обставин, — сказав чоловік, наче це щось пояснювало. — То був Ерл Лембе, працівник, що відповідав у нас за водогін та електрику. Ерл помер 10 серпня, трохи більш ніж за добу до того, як ми його вам… показали, хе-хе.

— Чому? — занімілими губами витиснув Левко. Щелепа в місці, де вибили зуб, досі боліла.

— Що «чому»? Чому помер чи чому показали? — Джейсон насупився, міркуючи, як би краще пояснити. — У Ерла були камені в жовчному. Якщо камені маленькі, людина може жити, не підозрюючи про їх існування, лише зрідка, після порядної трапези, відчуваючи біль у правому підребер’ї. На жаль, камені в Ерла були великими. Тижні два тому один з камінців закупорив канал, по якому жовч поступає в черевну порожнину; Ерл їв, печінка виробляла жовч, а та, не маючи виходу, накопичувалась у жовчному. Їжа не перетравлювалась, печінка витискала ще більше жовчі, яка, своєю чергою, ще сильніше тиснула на стінку міхура. Спитаєш у Ірландця, бо я не пам’ятаю, він скаже, якого тиску може досягати жовч у жовчному. Якби такий тиск прикласти до очних яблук, вони повистрелювали б на три метри з очниць. Круто, ге? Словом, Ерлу боліло. Ерл землю гриз від болю. Ірландець почав колоти йому наркотики, і це на якийсь час знімало біль, але не вирішувало проблеми: камінь не проходив. Почалось запалення, жовчний міхур наповнився гноєм і болів уже так, що бідоласі не допомагав навіть героїн. Зранку 10-го гній прорвав стінку жовчного, вилився у порожнину між органами, і до обіду Ерл Лембе врізав дуба. — Чоловік плямкнув губами, як дитя над зламаною іграшкою. — Ввечері ми з Амаро придумали, як із користю використати тіло Ерла (хлопцю вже було все одно). Для ліпшого ефекту Роджер виламав йому нижню щелепу, після чого Луїс і Боб вночі притягли Ерла до вашого табору… Як бачиш, збіг обставин, — повторив Х’юз-Коулман, — якби Ерл помер на день раніше, ми б, напевно, просто його поховали, якби протягнув ще два дні, ти мав би приємність побувати на його похороні.