— Це цифри. — Сьома не усвідомив, що вимовив здогадку вголос; стіни проковтнули звук, що зісковзнув з його губ.
Він був упевнений у правильності припущення. Про це свідчила не тільки кількість кружечків. Ковзнувши поглядом угору, хлопець прикипів до найвищої точки зображення, де поруч з випаленим відбитком великого пальця розташувалося кружальце більшого діаметру. Символів було вісім, і останній з них, що проступав між восьмою парою долонь, являв собою поєднання першого символу і кружечка більшого діаметру. Це спостереження підштовхнуло Семена до наступної здогадки.
— Вісімкова система… Якщо припустити, що кружечок більшого діаметру позначає «нуль», значить, творці Паїтіті користувалися вісімковою системою.
Наша цивілізація користується десятковою системою при лічбі, іншими словами, у нас є набір із десяти цифр: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 і 9. Решту чисел ми записуємо, комбінуючи їх. Скажімо, число десять (перше з наступного після цифр розряду) формується поєднанням 1 та 0—10. Більшість народів, що населяли й нині населяють Землю, використовують десяткову систему. Це пов’язано зі звичкою рахувати на пальцях (яких є десять… ну, принаймні в більшості з нас). Але були й винятки. Розміщення кружечків на долонях підказувало Сьомі, що цивілізація Паїтіті рахувала не по пальцях, а по проміжках між ними , значить, ближчою і зрозумілішою для них була вісімкова система числення, де було лише вісім цифр: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6 і 7.
Незалежно від того, скількома цифрами користується та чи інша цивілізація (шістьма, вісьмома, десятьма чи більше), перше число з наступного після цифр розряду записується як комбінація цифри, що відповідає одиниці, та нуля. Якщо цивілізація Паїтіті користувалася вісімковою системою, значить, окремих символів для вісімки і дев’ятки не існувало. В такому разі вісімка запишеться як одиниця й нуль і стане першим числом наступного розряду, дев’ятка позначатиметься двома одиницями, і так далі:
810=108
910=118
1010=128
1110=138
1210=148
1310=158
1410=168
1510=178
( позаяк цифри вісім у вісімковій системі немає, то десяткове число 16 позначається не як 18, а як поєднання двійки і нуля )
1610=208
1710=218
1810=228
…
6410=1008
Система числення не міняє суті числа, лише його представлення.
Сьома опустив погляд у правий нижній кут зображення на мармурі:

Це ніщо інше, як позначення вісімки у вісімковій системі, а отже, весь малюнок являє собою таблицю символів, що позначають цифри вісімкової системи.
«Мабуть, ця кімната слугувала залою для занять із арифметики», — жартома подумав Семен. А тоді зметикнув, що його насмішка цілком може відповідати дійсності.
Він підсунув світильник ближче до себе, дістав скручений трубочкою блокнот і почав перемальовувати символи.
Приблизно через двадцять хвилин він мав акуратно виведену таблицю відповідників між символами, що належали цивілізації Паїтіті, і арабськими цифрами.

Вдовольнившись результатами роботи, Сьома повернув тулуб і заходився розглядати ту частину мармурової поверхні, яку раніше спеціально оминав увагою. Ліву від входу стіну Білої кімнати вкривали написи, серед яких виділялися два блоки випуклих цифр, виконаних зі схожого на хром металу.
Семен затиснув блокнот колінами, зняв з шиї «Nikon» і почав фотографувати. Цього разу ніхто йому не заважав.
XCIII
14 серпня 2012 року, 11:37 (UTC – 5) У повітрі над пустелею Наска [135] Наска — пустельне плато на південному заході Перу, відоме велетенськими геогліфами (зображеннями на землі) — прямими лініями, геометричними фігурами та малюнками тварин (кит, птахи, мавпа, павук тощо). Малюнки завдовжки від п’ятдесяти до ста метрів, їх можна побачити лише з висоти пташиного польоту.
Під кінець третьої години польоту «Мі-17» залишив за хвостом останні відроги Анд і понісся над всіяною бугристими скельними виступами сірою пустелею.
У кабіні посвітлішало. Відразу після рівнинного Мадре-де-Діос почалися гори. Вкриті лісом Анди потягнулись гострими піками до небес, тож пілоту «Мі-17» доводилось активно маневрувати, пробиваючись на захід по глибоченних ущелинах, часом опиняючись у місцях, де крутобокі скелі наступали з трьох сторін. При цьому вертоліт жодного разу не підносився вище за найближчий гірський кряж. І не тому, що не міг перелетіти через нього; Левко знав, що у двомоторного «Мі-17» достатньо потужності, щоб перемахнути найвищий хребет, що розділяє сельву і пустельне західне узбережжя Південної Америки, залишивши загрозливі піки внизу. Причиною, що примушувала трьох пілотів гелікоптера працювати в поті чола, никаючись лабіринтом розколин, була скритність. «Мі-17» ховався не так від людей, як від радарів цивільних аеропортів і станцій протиповітряної оборони, що не могли не звернути увагу на невідомий літальний апарат, якби засікли його. Внаслідок цього протягом останніх двох годин пасажири вертольота, куди б не повернулись, бачили лише прямовисні, посічені світлом і забризкані химерними тінями кручі; вони наступали зліва, справа, спереду, часом ховали за собою небо. Додавали перцю висхідні та низхідні потоки повітря, що іноді кидали гвинтокрилу машину на добру сотню футів вгору чи вниз.
Читать дальше