Купчинський Роман: Скоропад

Звичайно, самі члени Залізної Остроги, старшини УСС, не дуже поважно брали ту свою організацію, яка свій церемоніял, чи пак ритуал, взорувала частинно на середньовічному лицарстві, частинно на масонерії, про яку, зрештою, молоді старшини УСС мали дуже мряковинне уявлення. Так ось в Залізній Острозі були: 1) «джури», 2) «лицарі» і 3) «непожитники». Всі члени діставали за виказку свого членства — червоно-чорну стрічку. «Вибивання» на лицарів відбувалося на спеціяльній церемонії, при чому «великий комтур» вдаряв «джуру» тричі по рамені, підвищуючи його в лицарський стан. Сам Лев Лепкий твердить, що на його задум щодо Залізної Остроги і її церемоніял мало вплив враження, що його він, Лепкий, відніс від коронації цісаря Карла на мадярського короля в 1916 р. Карло в короні й киреї сидів на білому коні і, виїхавши на гірку, вимахував мечем на чотири сторони світу. Це дещо нагадувало «укняження» наших князів у Галичі, як згадує Літопис. Під час того церемоніялу цісар Карло вдаряв мечем дванадцять найхоробріших старшин, що ставали «витязями». «От і під впливом тієї коронації — писав авторові цих рядків Лев Лепкий — прийшло мені на думку завести і в нас такий «лицарський стан». Мій задум одобрив загально шанований і люблений д-р Володимир Старосольський. Він, хоч соціяліст, сказав: «Це щаслива думка, мусимо творити свою еліту…» Сходини членів Залізної Остроги відбувалися при звуках пісень «Не сміє бути в нас страху», «Най живе великий комтур наш» і — при «вибиванні» — «Вдаряй мечем!»

Самі учасники тих церемоніялів ставилися до них здебільша, як до забави. Але, наприклад, Дмитро Вітовський старався надати Залізній Острозі ідеологічно-політичну політуру, може, з часом перетворити її на конспіраційну політичну організацію. Вона була завжди навпів конспіраційною організацією. Тому про неї ширилися різні версії, в яких правда перемішувалась із фантазією, — версії доброзичливі, але теж й легковажні. Коли Залізна Острога існувала — то мала дуже маленький статут, — це було за війни. Вже після війни деякі члени Залізної Остроги, які хотіли зберегти ту організацію, старалися оформити її куди більшим і детальнішим статутом. Але змінилися обставини, вояки постарілись не так роками, як психікою, і в сірій післявоєнній дійсності не стало місця для романтики та фантазій.

Властиво, то вся екзистенція Залізної Остроги була коротка. Коли з весною 1917 року У. С. С-и знову пішли на фронт, то вони за воєнними діями забули всю ту історію, а коли й згадували, то хіба як це всі вояки згадують всякі свої епізодичні переживання під гас перебування в запіллі. Щойно в 1919 році, в Кам'янці Подільському, коли Цяпка почав оповідати у принагідних товариствах різні фантазії про себе, нагадуючи своїми розповідями трохи Мюнхгавзена, трохи Сврвантесового «Дон Кіхота», тоді Роман Купчинський погав писати свою поему, уривок якої був надрукований у «Стрільці», що його редагував Осип Назарук. Цей уривок появився під сатиричним заголовком «Полтигні новини з 1925 року». Купчинський читав початок своєї поеми самому Цяпці, який від себе додавав різні подробиці. Оті фантастигні оповідання Цяпки спричинились найбільше до спопуляризування його особи за Кам'янецького періоду визвольної війни та після неї, дарма що Цяпки вже не стало.

Які то всілякі перекази ширились про Лицарство Залізної Остроги вже після війни, свідчить про це лист гурту українських студентів з Познання до колишніх старшин У. С. С-ів, які жили у Львові, щоб дати їм, отим познанським студентам, «благословенство» на заснування Лицарства Залізної Остроги і допомогти порадами і інформаціями. Це було логічно. Ідея студентських корпорацій та їхній ритуал мають той сам психологічний корінь, що в Залізній Острозі: молодість, безжурність, тяга до розваги з домішкою романтики і конспірації. Але й серед членів Залізної Остроги з осени-зими 1916 року було багато студентів, що їм війна перервала студії. Ті одиниці з-посеред них, які залишились ще живими, читатимуть «Скоропада» Романа Купчинського, як пригадку не так того «ордену», як їхньої молодости.

Герой романтично-сатиричної поеми Романа Купчинського це, як уже згадано — не вигадана постать, а дійсна, сотник Українських Січових Стрільців. Іван Цяпка був сином бідних селян, студіював у Відні право і один з його професорів, д-р Станислав Дністрянський, запитуваний про нього після війни, добре пригадував собі його та деякі його анекдотичні оповідання. Вступивши в 1914 р. до У.С.С-ів, не був вже дуже молодим, бо мав 27 років. Після гетьманського перевороту в Україні казав зробити собі візитові білети «Іван Цяпка-Скоропадський». Коли Гетьманат упав — перестав називати себе Скоропадським, але причепилось до нього прозвище «Скоропад».