Купчинський Роман: Скоропад

З похиленою головою
Примусив нерви до спокою…
— «Я все таки розкажу вам
Про християнські правди віри!»…
І сам пройнятий до безміри
Дав повний біг своїм думкам:

Про Господа у трьох одного,
їПро Бога-Сина Пресвятого,
Що до людей зійшов з небес.
Про чуда дивні й про науки,
Розп'яття на хресті і муки,
Про те, як в третій день воскрес.

Про Матінку Його Пречисту,
Лілейно-білу, промінисту.
Про Янголів, про небо й ад…
— «Чи ти повіриш в те, дитино?»
— «Не сумніваюсь на хвилину!»
— «Прекрасно! Ох який я рад!

Спасибі вам за терпеливість,
За добру волю й уважливість.
Ми дещо спільне вже знйшли.
Ходім, бо там нас виглядають
І десь на мене нарікають,
Що вас забрав від них!» Пішли…

Ніхто не міг би припустити,
Що за кущем сидів закритий
Непрошений до ради гість.
Та я страшенно був цікавий,
Як возьметься отець до справи
І що Зулейка відповість.

Як тільки пан-отець вернувся,
То до господаря всміхнувся,
Мовляв, усе пішло як слід.
А Скоропад зідхнув любовно
І на Зулейку так вимовно
Поглянув, що аж місяць зблід.

А товариство, мов би знало,
Що все отець повів так вдало,
Бо вмить зійшлося зі стежок.
Ба навіть ті, що погубились
І десь в густі кущі зашились,
І ті з'явились за часок.

Як вже зійшлась уся громада,
Хан приступив до Скоропада
І щось йому до вуха клав.
А нам, як мулла у мечеті,
Чи муезин на мінареті
Високим тенором сказав:

— «Шановні лицарі і дами!
Сьогодні сходить понад нами
Нова зоря будуччини.
Оповіщаю вам «ет орбі»:
В цю гарну ніч, на княжім горбі
Відбудуться заручини.

Заручуються: доня шейка,
Шляхетна панночка Зулейка
І славний лицар Скоропад!
Тож не дивуйтесь, милі люди,
Що церемонія ця буде
У дечому на перський лад!»

Князь низько Свідрові вклонився,
Орлом довкола подивився
І до Зулейки підійшов.
— Обручнице! Ось по закону
Здіймаю з тебе цю заслону.
Хай сяє вірність і любов!»

Здійняв… З'явилась не шейківна.
А комарнянська деканівна
З чарчафом чорним у руках!
Струнка, чорнява, уродлива…
Всі гості ахнули із дива.
(Нещирий трохи був той «ах»!)

На переміну цю чудесну
Хтось крикнув: «Славно», хтось там плеснув,
Та й той маленький гамір стих.
Де ж одушевлення, де «браво»?!
Новіна підсміхнувсь лукаво,
А всі стоять ні в сих, ні в тих.

Поглянув я на Скоропада
І враз взяла мене досада,
Що князь ні вусом не моргнув.
Чи знав він нашу таємницю
Про деканівну смаглолицю
І нас усіх тепер загнув?!

Недаром то ходили слухи
В час світової завірюхи,
Що Скоропад думки плете!
Ніхто не знав, як з ним балакав,
Чи він жартун, чи задавака,
Чи може вірить сам у те?

І деканівна не змішалась,
До Скоропада усміхалась,
Та, як звернулась до отця,
То усміх згас, як промінь сонця
І встиду білі волоконця
Покрили рум'янець лиця.

Отець Ігнат очима кліпав
І ґудзики від ряси сіпав,
І кривився, мов з'їв полин…
Так, значить, це не мусулманка,
А правовірна християнка!..
Пропала радість із хрестин!..

Кмітливий Обрядник Лелека
Відчув, що грозить небезпека,
Приємний настрій возьме чорт!
Щоб розігнати сіру хмару,
Вхопив до рук свою гітару
І вдарив голосний акорд.

Усі Лелеку обступили,
Бо голос мав звучний і милий
І на гітарі був мастак.
А він на лавку скочив живо,
Ще бренькнув раз і всім на диво
Не заспівав, а мовив так:

—..Чи пам'ятаєте той Веринь наддністровий,
Що мов дідок перевеслом,
Вперезаний старим ріки руслом,
Дрімає на траві шовковій?!
У тому Верині зробив нам Пан Біг ласку,
І хоч була війна, та дав раз ніч, як казку…

Небо зазорене, мов закляте море,
Дихало дивною тайною.
Канули в безвісті рясні метеори,
Краючи тихі небесні простори
Смугою золотосяйною.
Краяли, канули і безслідно мерли,
Зорі над тим посміхалися,
Що на дні неба, як казкові перли
Порозсипалися…
Десь, якась царівна, сном заворожена,
Сном заворожена, морем перевожена,
Перлове згубила намисто.
Як тільки хвиля не затривожена,
Міняться перли барвисто.
Блідий князь ночі плив спокійний
Через простори сині,
Немов той лотос чародійний
Ставом індійської святині…
Чи пам'ятаєте смаглявих тих циганів,
Що край свій на возах, а душу в скрипці возять,
Що навіть золотих ненавидять кайданів,
Що поглядом печуть і поглядом морозять?!
Чи пам'ятаєте циганську їх музику,
Той безпросвітний плач і розкотистий сміх,
Кохання ніжне, пристрасть дику,
І шепоти стежок і гамори доріг.
Чи пам'ятаєте?!
У тую ніч, казкову, дивну ніч
Зневіреним родилися надії,
Пригніченим спадав тягар із пліч,
А старичкам сни снились молодії.
А молодим величній гимн любови
Співала в серці кожна капля крови.
Чи пам'ятаєте?!
Сьогодні ніч подібна до тамтої
І ми, хоч старші, до тамтих подібні.