Олексій Кононенко - Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми

– Ну? Вдався?

– Ще й як! Він вирішив найняти куховарку!

– Миколо, а чому це твоя теща плаває у фуфайці і в хустці?

– Теща плаває? Та вона ж плавати не вміє! Може, тоне…

– Найкращі дні мого життя пов'язані з Карпатами!

– Ти ж ніколи там не був!

– Моя теща їздить туди кожного року!

Лікар:

– У вашої дружини рожа.

– Хіба то рожа? Бачили б ви мою тещу!

Дівчина каже матері:

– Я хотіла б стати кінозіркою, щоб про мене говорив увесь світ!

– Тобі мало, що про тебе балакає вся вулиця?!

На поминках тещі зять увесь час шепоче: «Хай земля тобі буде пухом! Хай земля тобі буде пухом!» Товариш запитує:

– Що ти так побиваєшся? Ти ж її терпіти не міг!

– Якби ти знав, яка у неї була алергія на пух!

Зять підвіз тещу в салон краси. Через деякий час приїхав забрати. Теща виходить. Зять:

– Ну… Нічого… У крайньому разі, мамо, ви намагалися…

Зять проводжає тещу в аеропорту. Теща підходить до каси:

– Я б хотіла полетіти в Париж!

– У нас багато рейсів в Париж. Якою компанією ви хотіли б полетіти?

– Яка ще компанія? – теща ненависно озирається на зятя. – Я одна хочу летіти!

1918 рік. Одеса. У квартиру вимогливо стукають. Відкриває жінка. На порозі червоноармійці.

– Ми у вас на підвіконні поставимо кулемет!

– Та ви хоч гармату притягніть, але що скажуть люди?! У мене доросла доня, а з вікна стріляють геть незнайомі мужчини!

Зять за домовленістю заїхав за тещею і везе її на базар. Сам не в настрої, зітхає увесь час, супиться.

– Ти на мене супишся? – питає теща.

– Та ні, мамо… Приїхав у гості наш інститутський друг Петро. А він такий, знаєте… Оце, думаю, а раптом він у нас буде ночувати?

– Так нині ж день, чого переймаєшся?

– Е-е-е! Мамо! Ви його не знаєте! Він і вдень може переночувати!

– Ваша доня виходить заміж?

– Ага! Виходить потихеньку…

ОГОЛОШЕННЯ 1985 року.

Інтелігентній російській сім'ї потрібен єврейський зять на виїзд.

– Тітко Наталко! Я вашу Галю… той…

– Так женись! Побачиш, яка я теща!

– Та ні… не побачу… я її… трактором переїхав…

Теща:

– Сьогодні роковини вашого весілля! Як ви збираєтесь відзначати?

Зять:

– Хвилиною мовчання!

– З приїздом, бабусю! Тепер усі зібралися! Тато казав, що вас нам тільки й не вистачало!

Зять:

– Мамо, приходьте завтра до нас на вечерю.

Теща:

– Завтра я не зможу.

Зять:

– Це дуже люб'язно в вашого боку…

– Мамо, я дізналася, що мій Семен мені зраджує! Як ти думаєш, сказати йому про це?

– Навіщо? Впевнена, що він про це знає!

Теща збирається додому. Зять до маленького сина:

– Синку, попрощайся з бабусею. Що треба сказати, коли бабуся йде?

– Слава Богу…

– Люба моя, я хочу тебе поцілувати!

– Ні в якому разі! Моя мама проти поцілунків.

– Але, моя рибко, я й не хочу цілувати твою маму!

У тюрмі.

– Іванишин, до тебе теща.

– Ніфіга! У вироку нічого такого не було!

Зять і теща сваряться. Теща:

– Який же дурний чоловік у моєї Насті!

– А розумних чоловіків, мамо, просто не буває!

– Оце тобі! Чому ж то?

– Розумні не женяться!

Іде суд. Виступає адвокат:

– Так. Підзахисний полив салат синильною кислотою. Так. Теща отруїлася. Але салат він полив помилково! Ви ж знаєте, чого можна чекати від чоловіка, якщо його примушують займатися кухнею!

Підсудного виправдали.

– Моє кохання до тебе таке велике, таке неповторне, таке…, таке… що я готовий піти за тобою в пекло! Я готовий битися за своє кохання із самим дияволом!

– Ти спершу поговори про це з моєю матусею!

В купе їде рабин похилого віку. На горішній полиці попутник – юнак. Вкладаючись спати, юнак запитує:

– Котра година?

Рабин мовчки відвернувся до стінки і за мить захропів. Вранці поїзд прибув за призначенням. Рабин каже:

– Ви запитували котра година – нині за 30 хвилин десята.

– Я ж учора запитував…

– Якби я відповів вам учора, ви б запитали куди я іду. Я відповів би, ви сказали б, що теж туди ідете і що вам немає де переночувати. Я людина добра, запросив би вас до себе. А в мене доня на виданні. Ви б її, я впевнений, спокусили, а тоді вам довелося б на ній одружитися…

– Ну, ну… І що з того?

– А навіщо мені зять, у якого навіть годинника немає?

– Он моя теща все життя пропрацювала на залізниці, і це аж ніяк не позначилось на її здоров'ї! Так, мамо?

– Так-так, так-так, так-так…