Олексій Кононенко - Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми

– Ну, ви, мамо, даєте!

– А чому ж? Нині говорять, що Леся Українка – небіжчиця, про мене те ж саме скажуть.

Вистава в сільському клубі. Героїня з почуттям кричить зі сцени:

– Матусю, де ж ти?!

В першому ряді схоплюється огрядна жінка:

– Тут я! Чого тобі, доню?

Зять:

– Мамо, там якийсь чоловік до вас прийшов, з протезом…

Теща:

– Скажи йому, що протез я не замовляла!

Теща скаржиться:

– На базарі хтось украв у мене гроші з бюстгальтера!

Зять:

– Ви що, не чули, що туди пхають руку?!

– Але ж… я думала, що то моя рука!

Зять збирається від сільської тещі їхати додому до міста. Теща:

– Бери, синку, яблучка!

– Але ж, мамо, у вас тут в селі є ще онуки…

– Ой, синку, бери, бери, цього року яблука так вродили і такі якісь недобрі, що навіть свині не хочуть їсти.

Зять-учений розповідає тещі й жінці про африканські племена:

– …От, наприклад, в такому-то племені на одну жінку приходиться по п'ять чоловіків… Ото, вам, мамо, там був би рай…

Теща ображено крутнулася і виходить з кімнати. Зять:

– Але ж не треба, мамо, так відверто туди поспішати…

– Хочу піти до вас у музей і подивитися на виставку курйозів природи.

– Прошу дуже, там на вході вас зустріне моя теща.

Біля театру прогулюється сімейство. Зять:

– Підемо на цей спектакль. Має бути цікаве дійство.

Теща:

– Ні, ні… При твоїх заробітках не варто. Бачиш припис: «Ціни знижені».

– Як назвати чоловіка, який два рази одружиться?

– Бідний чоловік.

– Моя теща така музикальна! Одного разу це навіть врятувало їй життя.

– Як то?

– Коли повінь знесла її дім, вона врятувалася на фортепіано.

В музеї екскурсовод:

– Це стародавній візок скіфів. Вартість – понад 500 тисяч доларів…

Теща до зятя:

– Бачиш, як люди жили, такі дорогі вози купували!..

– Мамо, ви співаєте, як сирена! – каже зять тещі, коли та заспівала увечері в садку після вечері.

– Та я можу! – гордиться теща.

– Ага… Як пожежна сирена…

– Твій чоловік виглядає як поет, – каже мама доні.

– Такий гоноровий?

– Ні, такий голодний.

На концерті у філармонії сидять молода пара і мама молодички. Мама з донею увесь час про щось шепочуться.

– Чи ти пробувала коли слухати концерт із стуленими очима? – запитує мама.

– Мамо, а чи ви пробували коли слухали концерт із стуленими вустами? – уривається терпець зятю.

Пообідали. Зять каже:

– Тепер вип'ю винця.

Теща:

– Що, синку, маєш спрагу?

– Ні, маю вино.

У поїзді зять до тещі:

– Мамо, чи ви не читаєте газети, на яких сидите?

Зять:

– Оце, мамо, як вип'ю кави, то не можу спати! Теща:

– А я, синку, навпаки, як сплю, то не можу пити каву…

Теща:

– От, перебив мене! Якраз думка вискочила з голови!

Зять:

– Щаслива думка.

Теща:

– Ти пишеш вірші, та хіба ж їх можна читати?!

Зять:

– Ви варите борщі… Я ж їм…

– Який би анекдот ти не розказав, твоя теща регоче! Поважає.

– Та ні… У неї просто нові зуби.

На гостинах у тещі. Пізній вечір. Теща:

– Доню, ну заграй що-небудь на піаніно.

Донька:

– Відчепіться, мамо!

Зять:

– Вона втомилася… Та й навіщо це?

Теща:

– Хай сусіди позляться.

– Коли моя доня співала по-італійськи, ви ледве було не заплакали. Ви італієць?

– Ні, я учитель співу.

Теща:

– Для мене було б страшним ударом, якби я не співала.

Зять:

– А для мене удар те, що ви співаєте…

У церкві глухувата теща до зятя:

– А чому хор так тихо співає?

– Та сьогодні нема хору, мамо!

Зять:

– Ну і чим же це я, мамо, обмежую свободу вашої доні?

Теща:

– Мізерним заробітком!

Суддя:

– Ну і чому, підсудний, ваші пояснення цілком протилежні поясненням матері вашої дружини?

– Так це у нас із нею так ведеться ще з дня весілля.

Суддя:

– Чому ви тричі поверталися в пограбований вами магазин?

– Так… Теща з дружиною сукні приміряли і все їм не підходило!

Зустрілися Петро і Настя із імовірним майбутнім зятем.

– Вчишся? – питає Петро.

– На третьому курсі. Маю надію з Божою поміччю закінчити університет.

– А далі?

– З Божою поміччю влаштуюся на добру роботу…

– Ну, ну…

– Потім житло підшукаю пристойне. А там і поберемося з вашою донькою…

Після зустрічі Настя питає Петра:

– Ну, як тобі майбутній зять?

– Нічого, упевнений такий, беручкий. Але чому він мене Богом вважає?…