Олексій Кононенко - Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми

Свекруха біля ЗАГСу:

– Ой, невістко, сукня у тебе не дуже гарна!

Невістка:

– Нічого, наступного разу – буде краща!

– Доню, твій Михайло такий слабий… Вже й лічені дні йому лишилися… Думала я, як помре, то йди за Миколу… Він роботящий, горілки не п'є…

– Та я, мамо, вже про це сама думала…

– Ти писав до мого батька?

– Писав.

– Просив дозволу одружитися зі мною?

– Просив.

– Я так переживаю! Ти ж знаєш, як він тебе не любить!

– Ой, не переймайся! Я підписався чужим іменем.

– Хочете одружитися з моєю Уляною?

– Хочу!

– А зможете сім’ю утримувати?

– Зможу.

– Подумайте добре, бо нас у сім’ї п’ятеро.

– Один раз за все життя ми з тещею подумали і поступили однаково.

– Коли ж це?

– Коли була пожежа і ми одночасно побігли до дверей.

Родина збирається до театру. Жінка вдягає світлу сукню до свого світлого волосся, донька вдягає яскраву сукню до чорного волосся, теща вдягає сіру сукню до сивини. Зять погладжує лисину:

– Мабуть, я залишуся вдома…

Банкір прогорів. Каже женихові своєї доні:

– У мене все пропало. Єдина втіха – доня моя! Маю щастя, що доню віддаю в добрі руки, ти будеш дбати про неї…

– Та що вже я – безсердечний? У вас нічого не лишилося, як можу забрати вашу єдину втіху!

Теща:

– Ваню, завжди, коли тобі захочеться їсти, скажи мені – і я тебе нагодую.

Зять:

– Мамо, завжди, коли мене побачите, знайте – я голодний!

Юнак до майбутнього тестя-банкіра:

– Повірте, буду найкращим у світі зятем! Буду вашу доню на руках носити, як тільки…

– Що, як тільки?

– Як тільки ви поставите мене на ноги.

– Як ваша доня могла вийти за такого затурканого чоловіка?

– До шлюбу він таким не був.

– Синку, синку… Що ти робиш?! Береш за жінку театральну актрису…

– Мамо! Ніяка вона не актриса, то їй так здається…

– Мамо, щось мені тая женячка не до вподоби!

– Чому, сину?

– Галя затовста, а вівці, що за нею дають, затонкі…

– Чув я від людей, що у тій крайній хаті ніби якісь жахи…

– Ага. Там моя теща живе.

– Мамо, ніколи не вийду за чоловіка, якого не кохатиму.

– А якщо у нього тисяч сто доларів буде?

– То я в нього закохаюся!

Сповістила теща, що зробила ремонт. Через місяць зять приїздить, а вона шпалери знімає, акуратно так.

– Мамо! Що ж ви робите? Такі гарні шпалери! Вам що, не подобається?

– Та переїжджаю я, синку! Переїжджаю!

– Ну як твоя доня з Федором, любляться?

– Так…

– Бо я чула…

– Любляться. Він себе любить, а вона себе…

– Мамо, я з Іваном посварилася. Хто має поступитися?

– До весілля ти йому, а після – він тобі.

– Де живе Роман Придорожній?

– Який він із себе?

– Високий, каштанова шевелюра…

– А чим він займається?

– Моєю донею…

– Ти вдало віддала доню заміж?

– Для першого разу непогано.

– Що нового, Трохимівно?

– Нічого.

– А я чула, що ваша Леся віддалася.

– Ото новина! Вона вже й додому повернулася!

– Ще мене не знає, мамо, а вже хоче зі мною одружитися.

– Погоджуйся, поки він тебе не знає…

В майстерню до художника приходить літня жінка.

– Що у вас до мене? – запитує художник.

– Моя доня у вас модель, вона захворіла, я прийшла замість неї.

Теща сидить вдома і читає підряд всю пресу.

– Скільки рекордів ставлять мужчини, а ти хоч би який рекордик поставив! – каже до зятя.

– Хай би хоч один з тих рекордсменів пожив так довго з вашою донею, як я…

– Мамо, ви знову зібралися до театру. Але ж той спектакль вже два рази бачили!

Теща:

– Хіба то моя вина, що нову сукню придбала якраз сьогодні?!

– Чого плачете, Остапівно?

– Біда та й годі! Позаминулого місяця корова здохла, минулого місяця – зять, а нині кабанчик слабий…

– Ваша донечка мов ангел!

– Що з того? Ніякий чорт її заміж не бере!

– Чого захрип, Іване?

– Теща простудилася.

– Теща простудилася, а ти хрипиш?

– Вона усю ніч чхала, а я казав: «Будьте здорові»…

– Як же це ви віддаєте свою Галю за Петра? Ви ж мені дали слово?!

– Тобі я дала слово, а Петрові даю Галю.

Помер Микита, потрапив на небо. Зустрічає його святий Петро:

– Чого тобі, чоловіче?

– Прийміть на небо.

– А в чистилищі був?

– Ні. Але у мене лиха була жінка! А теща – страшно згадати…

– То ти вже на землі спокутував. Іди на небо. Помер Опанас. Теж зустрічає його святий Петро.