Олексій Кононенко - Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми

– Петре, правда, що у вас було романтичне кохання, і ти викрав свою дружину?

– Чистісінька правда!

– А теща?

– Кинулась наздоганяти!

– Ну?…

– Наздогнала.

– І?…

– Тепер живе з нами…

– Ваша теща виглядає зовсім здоровою, навіщо їй санаторій?

– У неї невралгія, неврит, неврастенія, починається невроз…

– Чекайте! Як вона може відчувати усі симптоми одночасно? Це неможливо!

– Можливо, лікарю! Вона зараз читає медицинську енциклопедію на букві «Н».

– Мамо, – каже доня, – я цього літа працюю за трьох і не зможу взяти відпустку. Поїхали б ви з Миколою в круїз, чому путівка має пропадати?

– Добре. Тільки в різних каютах.

– А ще краще – в різних океанах! – відгукується Микола.

– А чому це ти до нашої Галі з ліхтариком ходиш, боягуз нещасний?! Я до своєї нареченої найтемнішої ночі ходив без ліхтаря! – глузує батько дівчини з її кавалера.

– Коли я побачив вашу жінку, так і подумав…

Діалог зятя з тещею:

– Чули, мамо?

– Чула! Як не чути – все село говорить!

– Все село?

– Від старого до малого!

– А що говорять?

– Скажеш – буду знати…

– Миколо, навіщо ти береш на море свій новий чорний костюм?

– Ти знаєш, треба бути передбачливим. От, мама твоя іде з нами, а плавати ж вона не вміє…

Такий собі чоловічок з Одеси оженився на Сарі, дівчині з багатодітної сім'ї. Через рік дружина померла. Він взяв собі за жінку її сестру, Раю. Через рік і та померла. Він оженився на наймолодшій сестрі. Через рік приходить до тещі:

– Мамо, ви будете сміятися, але Розочка теж померла!

Тоне дівчина. Рятувальник кілька разів пірнає, дістає її з глибини і виносить на берег. Першою підбігає мама дівчини:

– Що ви так довго робили з моєю донею під водою?! Тепер ви повинні з нею одружитися!

– Що це ви, Поліно Микитівно, так задумались?

– Та… Маю трьох донечок і… жодного зятя!

– Мені б ваші проблеми! Я маю одну доню, і вже третій зять!

Три товариші випили добре. А ще хочеться. Грошей вже немає.

– Ходімо до мене, – каже один, – якраз і жінка, й теща вдома.

– Ти що, здурів? Вони ж нас попруть!

– Ходімо!

Приходять. Жінка й теща миттю на стіл горілку, закуску.

– А ще чого забажаєте, кличте, – каже теща.

– Як тобі вдалося так їх виховати? – в один голос приятелі.

– Була у мене кішка. Нагидила на килим. Я їй виніс перше попередження. Ще раз нагидила. Ще раз попередив. Втретє нагидила – повісив! Так от, і жінка, і теща вже мають по два попередження!

– Алло, це швидка допомога? Моя адреса…, (називає), як будете у нашому районі, заїдьте, будь ласка. Справа не термінова.

– А що сталося?

– Та… Теща звихнула щелепу і не може розмовляти.

Теща приїхала здалеку. Нахилилася над ліжечком:

– Господи, які ж гарні близнюки! Хлопчики?

Зять:

– Справа – хлопчик, зліва – диня…

Теща:

– Огіркова маска допомагає мені покращувати зовнішність!

Зять:

– Допомагає, мамо… Тільки не розумію, навіщо ви її знімаєте?

– Тарасе! Закрий кватирку, на вулиці холодно! – вимагає теща.

– Ну, закрию… На вулиці стане тепліше?

Теща полізла до зятя в кишеню, знайшла лотерейний квиток, перевірила – виграш 150 тисяч гривень! Вирішила підготувати зятя, щоб той раптом не схопив інфаркт.

– Сашуню, а якби ти виграв у лотерею п’ять тисяч, що б ти зробив?

– Віддав борги…

– А десять?

– Одягнулися б сім’єю…

– А п’ятдесят?

– Ремонт би зробив у квартирі.

– А сто п’ятдесят?

– Вам би дав половину…

Теща зойкнула і впала замертво.

– Мамо! Ви такі ж молоді і так же гарно виглядаєте! – зустрічає зять тещу після довгої розлуки.

– На жаль, синку, я тобі такого сказати не можу!

– А ви б збрехали, як і я…

– Кажуть, у тебе теща згоріла… Як то сталося?

– Спала…

– І не можна було врятувати?

– Так вже солодко спала… Жаль було будити…

– Пробач, кажуть, ти вчора похоронив тещу. Що з нею сталося?

– Вона, знаєш, померла…

Дружина у відрядженні. Телефонує чоловікові, поговорили про дітей, а потім ще запитує:

– А як наша киця?

– Здохла.

– Жах! Міг би якось по-іншому мені сказати… Приміром, пішла киця на дах погуляти, послизнулася…

– Та зрозумів я!

– А як моя мама?

– Твоя мама пішла… на дах погуляти…

Теща:

– Ти, Василю, мене ненавидиш! Ти дочекатися не можеш, коли я помру, щоб прийти і плюнути на мою могилку!

– Ой, мамо! Невже ви думаєте, що я буду стояти в черзі?…

Теща:

– Дивлячись на тебе, Петре, можна подумати, що в країні голод!