Я відклав вудки, підсів до кума, налив у чарки.
– Оце діло! Як ті алкаші п'ють, добре, що ми звикли! Ну, щоб на полюванні дерева не заважали!
– Куме! Ми на риболовлі, а ти про своє полювання!
Грицько випив, хекнув, хруснув цибулиною.
– Не вчи орла літати, а рибу плавати! Bun 'ємо ще за твою риболовлю. Не переймайся!
– Добре, добре. Бери вудку, прилаштовуйся поруч, місця стане на двох.
Деякий час мовчки розмотували вудки, насаджували черв'яків, закидали, облаштовувалися. Врешті поплавки тьопнули об воду і завмерли. Але ж! Завмерли! Хоч би тобі! П'ять хвилин, десять, двадцять…
– Є риба у воді, та їсти її годі!– повернувся я до кума.
Кум закурив, усміхнувся і голосно проспівав:
– І по хаті ти-ни-ни, і по сінях ти-ни-ни; вари, жінко, лини, ти-ни-ни, ти-ни-ни! Наливай!
Я налив, поглядаючи на поплавки. Григорій підняв чарку:
– Ото-то й горе, що риба в морі! Ну, обернися порося на карася!
Поки кум закусював, я з чаркою підійшов до берега, відлив трохи горілки у воду, покришив хліба, проказав віршика, якого мене колись навчив дід:
В одянику-д іду!
Ловлю з ранку до обіду.
Тобі залишаю
Того, що клешнями щипає,
І того, що з рук вислизає
Теж тобі залишаю.
А ти дай мені корито,
Що копійками вкрите!
– Куме! – озвався Григорій. – Що ти там чаклуєш? Горілку розливаєш…
– Та… – знітився я. – Розумієш… Ще дід мій казав, що рибою править водяний господар, водяник. Треба до нього підступитися, задобрити…
– Ну, ну… А ти про нього знаєш?
– Та… знаю… Дід же розповідав… У давнину, коли людина дивилася у воду, вона бачила там живі обличчя, і тому переконалася, що там хтось живе. Цей житель пізніше був означений людиною, як Водяний Цар, який володіє річками, озерами, болотами – усією водою. А його слуги – водяники – живуть у кожній водоймі. За переказами, це – старі діди з дужим глухим голосом, вбрані в шати з мулу, борода у них трав'яна, волосся з водорослей, тіло в риб'ячій лусці. А ще у водяника є хвіст і можуть бути крила.
Має водяник кришталевий палац, старшує над русалками. Риби – його худоба. Часом перекидається він сомом, навіть дає себе зловити в сіть. Але нести не дозволяє, а як занесуть – хату розвалить і піде. Сом – улюблена риба водяника, він на ній їздить. Знаючі рибалки сома відпускають, а в'юнів та раків не беруть – то їжа водяника.
Вночі водяник забавляється тим, що голосно плеще по воді. Риба втікає перед ним, і її добре ловити в сіті. Як розсердиться водяний господар, то ламає млини, греблі рве. Любить плавати на великому корчі. Буває, що осідлає коня чи корову, коли худобина воду п'є, – то вважай, що він її до себе забрав, бо вона чи втопиться, а чи в болоті зав'язне.
Найохочіше водяник селиться в річках, там, де непрохідні кущі, де позапліталися корені, попадали дерева, де саморобні вири і греблі, біля млинів. Коли люди купаються, водяник хапає їх за ноги і може утопити. Проте не завжди так буває, інколи водяник тільки налякає. У деяких місцевостях не купаються на Івана Купала, вважають що в цей день водяник іменинник і не любить, щоб його турбували під час гулянки. Особливо берегтися штукаря-водяника повинні ті, хто купається після заходу сонця. Першими жертвами водяного господаря є п'янички. Після 2 серпня водяник дозволяє купатися тільки чортам. Любить він перекидати човни, особливо хиткі та маленькі.
Досвідчені рибалки уміють задобрювати водяника, бо інакше не дає ловити рибу. Жартуючи, володар річки може викинути човен далеко на берег, а наступної ночі сам стягне у воду, ще інколи й рибою наповнить.
Коли рибалки розкладають на березі вогонь, він, буває, виходить з води до вогню погрітися. Часом просить покурити, але вогонь викрешує сам. Мельники і рибалки задобрювали водяника, кидаючи йому хліб, варену рибу, грудкову сіль – поки водяник сіль лиже, рибалки рибу ловлять.
28 вересня, на Микиту-гусаря, коли летять гуси і зиму на хвості везуть, задобрювали водяника, кидаючи йому гусака. На свята пригощали водяника горілкою. А мірошники носили при собі вовну чорного козла, якого полюбляє водяний господар.
Рибалки частину першого улову кидали назад у воду. Йдучи на риболовлю, ніколи не казали про те, бо водяник любить секрети і поважає тих, хто уміє берегти таємницю. Старі діди нишком пригощали його тютюном: «На тобі табаку, дай мені рибку!»
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу