Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– Бачиш, Григорію, як ми з повагою до водяника – так він віддячив.

– Am! На ловця, куме, і звір біжить!

– Ні, куме! Чий берег, того й риба…

Після вдалої риболовлі поплавки наші завмерли водночас. Ми вже непоспіхом розклали закуску і прилягли біля пляшки. Григорій усміхнувся:

– Коли у мене болить горло, я дякую Богові, що я не жираф!

Коли у мене болить голова, я дякую Богові, що я не слон!

Коли у мене болить зуб, я дякую Богові, що я не бегемот!

Вип'ємо за те, що добре бути людиною!

– Починай, куме! – підморгнув Гриць.

І продовжилися наші побрехеньки.

Глупа ніч. Жінка в ліжку протирає очі і починає стягувати ковдру з чоловіка.

– Що? Знову? – жахається чоловік.

– Тю на тебе! Ти ж на полювання звечора збирався!

– Ура!!! На полювання!

Ловив рибалка рибу в непевний час і в непевному місці. Наслав на нього водяник русалок. Ті його схопили і вирішили до смерті залоскотати.

– Чого бажаєш наостанок? – запитують.

– Хай мене умертвить найпотворніша з вас!

Кажуть люди, що залишився жити…

Мисливець прокидається вранці. Голова – розвалюється. Ноги – чужі. У роті – кури ночували… Раптом дивиться – на руці лежить найкраща жінка у світі.

– Ти хто?

– Фея.

– А що можеш?

– Все можу.

– Зроби, щоб з’явилася пляшка пива.

Перед очима – пляшка пива.

– Зроби… Щоб тут поруч з’явився «Джип»!

Перед очима – «Джип».

– Слухай, а може ти зі мною житимеш? Жінку кину… Розведуся! Житимеш?

– Житиму.

– А як тебе звати?

– Біла гарячка…

– Ти, Ганю, чому така зажурена?

– Ой, Марійко, не питай! Прийшов учора мій з риболовлі, якусь дівку приніс, каже, що то – русалка, що сама за гачок вчепилася…

– Ти його виставила?

– Звичайно! А тепер хвилююся за нього, переживаю…

– Чому?

– Приходив увечері якийсь дядько. Товстий, увесь зелений. Сказав, якщо русалку йому не повернуть, то він чоловікові роги обламає…

– Ого!

– Та я й сама злякалась! Ти ж знаєш, моєму є що обламувати…

Одного мисливця добряче прим’яв ведмідь. Лікар приписав йому постільний режим, добре харчування і червоне вино. Родичі і приятелі наприносили всього доволі. Заходить до мисливця його найліпший товариш:

– Як почуваєшся?

– Оце лежу та дякую і батечкові того ведмедя, і його дідусеві. Давно не їв і не пив так смачно два тижні підряд!

Зловив Микита русалку. Проситься русалка:

– Відпусти мене, виконаю три твої бажання!

– Бажання у мене одне, а виконай краще ти його три рази!

Опанас і Микита на полюванні вийшли на слід ведмедя.

– Іди подивись, куди він пішов, – каже Микита.

– А ти?

– А я піду подивлюся, звідки він вийшов.

Суддя запитує Опанаса:

– Чому ви забрали той одяг, що лежав на березі?

– Я думав, що хтось загубив…

– І ви не бачили, що жіночка купається?

– Я думав, що то русалка… Скільки ловлю рибу у тому озері, – окрім русалок, там ніхто не купається…

Заблукав мисливець у зимовому лісі. Іде й репетує:

– Рятуйте! Допоможіть! А-у-у!

Раптом відчуває – хтось за плече торкнув. Озирається, за ним стоїть ведмідь.

– Чому спати не даєш?

– Та заблукав…

– А кричиш чому?

– Може, хто почує…

– Ну, я почув, легше стало?

Василь Іванович і Петька ловлять рибу. Чапаєв упіймав русалку! Забрав до себе:

– Женюсь!

Минуло дев’ять місяців, відвіз Василь Іванович русалку в пологовий будинок. Приходить з Петькою і читає список на дошці оголошень:

Іваненко – хлопчик, 3500 г;

Петренко – дівчинка, 3100 г;

Чапаєв – відро карасів…

Вийшов мисливець прямісінько на ведмедя. Прицілився і… промазав. Вихопив мисливський ніж, розмахує… Ведмідь подивився на нього і єхидно так:

– Тобі, хлопче, не ніж зараз потрібен, а вазелін!

У будинок розваг приходить клієнт і бачить там одних русалок.

– Мені б хотілося дівчину з ногами…

– У нас сьогодні рибний день.

– А чи ти не бачив у лісі слідів ведмедя? – запитує Микита у лісничого.

– Ходімо, – каже лісничий, – тут близько. За пагорбом його барліг…

– Чекай, я ж тільки про сліди запитував…

Опанас і Микита ловлять рибу. У Микити клює, він підсікає і витягує гарненьку русалку. Деякий час милується нею, потім знімає з гачка і відпускає у воду. Опанас здивовано:

– Але чому?

Микита:

– Але як?