Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

Опанас:

– От же ж брехло той Микита! Не встиг йому вчора розказати, що бачив рогатого зайця, як він вже сьогодні усім розказує, що того зайця вполював!

– Микито, я вчора коропа упіймав – з півтора метра!

– У нашому ставку? Там одні бобурі водяться!

– Ну, з півметра!

– От бре!…

– Та що ж я, по-твоєму, і рибу вчора не ловив?!

– Дивись, Опанасе, Мусій не вітається зі мною, а він, між іншим, мені життям зобов’язаний!

– Як то, Микито?

– У минулому році на полюванні я йому шапку прострілив. А взяв би на два пальці нижче?

Опанас дзвонить додому:

– Марійко, смаж рибу!

– Та нема ж риби!

– Ти смаж! Риба буде!

– Як полювання?

– Ледве дуба не дав! Ще крок – і наступив би на гадюку.

– Ну?

– Придивився – гілка.

– А злякався чого?

– Палиця, яку вхопив, щоб убити гадюку, виявилася гадюкою…

Микита повертається з рибалки, нишком прочиняє двері в дім, пошепки запитує жінку:

– Кіт удома?

– Заходь, не бійся, я йому кільки купила…

Полюють Опанас і Микита в очеретах на качок.

– Дивись, Микито, качка злітає! Велика. А жирна яка! Вже над очерет!

– Тихо, Панько! – Не цілячись, направив рушницю – бах! Качка полетіла собі далі. Подивився вслід.

– Та що там тієї качки – одне пір’я!

– Дивись, Марійко, – каже Опанас, – скільки риби я наловив!

– Ага! Он сусідка бачила, як ти виходив із рибного магазину!

– Виходив! Бо тієї риби було втричі більше, довелося в рибний магазин здавати!

– Лікарю, а скільки коштує закодуватися від алкоголізму? – запитує Микита після рибалки.

– 200 гривень.

– А це вже ні! Краще я їх проп’ю!

– Пане, я дуже здивований тим, що ви терпляче висиджуєте цілісінький день з вудкою і нічого не ловите!

– Нічого особливого. Я – одружений. Вдома у мене три доньки, пес і піаніно… Терпіти – не звикати…

По телевізору йде передача «У світі тварин».

– Ой! Дивись, Микито, лось! Ти казав, що на полюванні бачив. А я вперше бачу. Яка у нього бридка морда! Фе!… Але ж які гарнезні роги!

– Отож… Не дай Боже, у мене будуть такі роги – то у тебе, Ганю, буде така морда…

Рибалка продає улов.

– Риба свіжа? – запитує імпозантна жіночка. – Пані! Якщо я їй зроблю штучне дихання – вона попливе!

– Микито, що треба зробити, щоб вранці відхідняка не було?

– Треба випити ще, тоді відхідняк буде увечері…

Зловив Біллі велику акулу, а вона давай проситися:

– Не убивай мене, я тобі у пригоді стану. З’їм всякого, на кого кивнеш!

Біллі виймає фото:

– Це моя дружина, завтра приведу її сюди купатися, не підведи.

Подивилась акула на знімок і тяжко зітхнула:

– Нічого не вийде! Я її знаю, легше вмерти!

– Опанасе, куди вкладаєш гроші?

– В горілку! Де ще можна отримати 40%?!

Сидить рибалка на березі з вудочкою. До нього підходить ще один:

– Ну що? Клює?

– Поки не знаю. Я тутки тільки п’ять днів сиджу…

– Ой, Микито! Такі прийшли часи, такі часи!… – Так, Опанасе… Увечері виправ труси, а вранці їх надів…

Повертається чоловік з риболовлі додому в черговий раз порожняком і пояснює дружині невдачу:

– Наживка, розумієш, знову погана. Черв’яки сонні, каша не розварилась, хліб швидко з гачка сходить, от риба і не клює.

Жінка зітхнула і каже:

– Досі не можу зрозуміти, я на що у тебе клюнула?

Поїхав новий українець до Африки полювати на левів. Ходив-ходив по пустелі і раптом зіткнувся з левом віч-на-віч. Куди там стріляти – жилки трясуться, від жаху лепече, що в голову прийшло:

– О, великий Боже! Нехай цей лев, це Боже створіння, перейметься християнською вірою…

Тут лев сідає на задні лапи, смиренно схиляє голову і ричить:

– Благослови, Господи, їдло, яке ти нині мені послав…

– За що сидиш?

– Та… рибу ловив?

– Як?!

– Динамітом.

– Ну і?…

– Спливло три плотвички…

– ?!

– …і один аквалангіст.

Прийшли Опанас і Микита п’янючі. Марійка на них розкричалася. Микита відпускає комплімент жінці свого товариша:

– Марійко… гик… який у тебе гарний обвал лиця!

Після вдалої риболовлі варять рибалки юшку.

– Микито, сфотографуй мене героєм.

– Як це?

– Я поставлю собі перед очі пляшку горілки і відвернуся до юшки.

Біля вогнища мисливці сидять:

– Моїх грошей мені вистачить до кінця мого життя! – хвалиться Микита. – Звичайно, якщо я не захочу раптом щось купити…