Старша Едда. Епос

Історія про Сіґурда (Зіґфріда німецької традиції) з'явилася вочевидь внаслідок нашарування давніх міфів та історичних подій доби Великого переселення народів на германську культурну матрицю вендельського періоду (VI — VIII ст.) та їхнього переосмислення за доби вікінгів і згодом, на континенті, в класичному середньовіччі. Прототипом головного героя став, радше за все, король франків Сіґберт, прототипом брата його жінки Ґудрун/Крімгільди і водночас — винуватця його загибелі Ґуннара/Ґунтера — король бургундів Ґундіхар, прототипом Атлі/Етцеля став повелитель гунів Аттіла, згадується під іменем Йрмунрекка король остґотів Германаріх. Відомо, що гуни на чолі з Аттілою 437 року знищили королівство бургундів на Райні. Сам Аттіла помер 453 року за дивних обставин. За однією з версій, його вбила на шлюбному ложі його нова дружина Ільдіко (Ільда, Хільда, звідки імена «Крімгільда», Ґудрун скандинавської традиції, сестра королів-бургундів Ґуннара й Хьоґні, дружина вбитого ними Сіґурда, і «Ґрімхільд», матір Ґудрун). Кривава драма, що розгортається при дворі короля гунів Атлі у «Гренландській пісні про Атлі» й у «Гренландських промовах Атлі», радите за все має за фабулярну основу самі ці дві ключові події. Згодом у цю історію були вплетені постаті Сіґберта, Германаріха, а також братів Саріуса й Амміуса з народу росомонів та сестри їхньої Сунільди (Хамдір, Сьорлі й Сванхільд з «Підбурювання Ґудрун» та «Промов Хамдіра»).

Варто зазначити, що цей сюжет набув величезної популярности у Німеччині та Скандинавії (забутий прямими нащадками учасників — франками, ґотами, бургундами тощо), але реалізується у геть протилежні способи. Якщо у німецькій «Пісні про Нібелунґів» жінка мететься власним братам за вбитого ними чоловіка, то у «Старшій Едді» та «Сазі про Вьольсунґів», навпаки, жінка мететься новому чоловікові за вбитих ним родичів. У першому випадку ілюструється феодальна мораль, за якою чоловік є важливішим за родичів, у другому — мораль родова, за якою кревні важливіші за чоловіка. Другий мотив є вочевидь давнішим, як давнішою є і скандинавська версія вьольсунґо-нібелунґівського сюжету.

Лінія самого Сіґурда є інтерпретацією індоєвропейських міфів: герць із драконом, здобуття скарбів, помста за старшого родича, шлюбні випробування, пробудження валькірії (сюжет «Сплячої красуні»), мотив протистояння воїна і коваля тощо. Тут Сіґурд виступає як традиційний індоєвропейський культурний герой, який упорядковує хаос у космос єдино доступним йому способом — за допомоги насильства. З низки цих пригод вибивається хіба що «Пророцтво Ґріпіра», яке вважається відносно пізнім твором, де Сіґурд отримує пророцтва про свою долю і загибель. Тут проявляється риса германського фаталізму: дізнавшись про свій життєвий шлях, Сіґурд не прагне щось змінити або його уникнути, навпаки, вирушає назустріч напророченому. Саме тому він є взірцевим германським героєм (але те саме можна сказати і про його вбивць Ґуннара й Хьоґні, та й про його жінку Ґудрун). Чому ж ці давні міфи були переосмислені у зв'язку з франкським королем Сіґбертом, важко твердити напевно (якщо взагалі можна довіряти версії про Сіґберта як про прототип Сіґурда).

Вплив скандинавської міфології на добу романтизму і навіть на сучасну масову культуру важко переоцінити, проте це тема окремих розвідок. Для нас тут є важливим лише той факт, що «Старша Едда» лишається одним із ключових джерел для дослідження скандинавської міфології. Але не менший інтерес цей епос становить і для філологів. Адже «Старша Едда» писана давньоісландською мовою, як і переважна більшість ісландських саг, тож дає можливість вивчати мовний матеріал XI—XIII сторіч. До того ж «Едда» містить чимало архаїзмів і лексичних форм, не характерних вже для мови саги. Давньоісландська мова, як і мова Норн і мова рунічних написів, використовується для реконструкції мови Давньої Півночі (dånsk tunga, «данська мова»), а разом з готською, давньоанглійською, давньоверхньонімецькою — для реконструкції прагерманської мови й у індоєвропейських мовних студіях, і тут «Едда» є незамінною скарбницею архаїчної лексики. Цілий мовний пласт «Едди» є прикладом поетичного кодування, тобто слів, не характерних для прози, вживаних винятково у поезії — aldar 'люди', gamli 'орел', geiri, gim 'вогонь', gjálfr 'хвилі' (пор. англ. gulf і нім. Golf), gramr, siklingr 'король', 'правитель', 'лідер', bekker 'річка', bifröst 'веселка', brim, Rakni, geimr 'мор e', flotnar 'мореплавці', álfrö ð ull, «сяйво альвів», 'сонце', fljó ð 'жінка' tramar 'тролі', 'злі духи' тáпі 'місяць' (у прозі вживається також, але досить рідко) тощо.