, і ще один, останній, має п'ять аркушів. Між четвертим і п'ятим зшитками є чималий проміжок: здається, бракує цілого зшитка на вісім аркушів, про зміст якого ми можемо лише здогадуватися. Також пошкоджені тексти кількох пісень. Перші перекладачі й видавці «Едди» докладали зусиль для реставрації чи й реконструкції пошкоджених місць, але позаяк такі реконструкції відбуваються переважно на підставі смаків і поглядів того чи того дослідника, без вичерпної аргументації, перекладач нинішнього видання відмовився від подібних експериментів і в процесі перекладу спирався винятково на нормалізований текст класичного видання «Старшої Едди» видатного норвезького філолога Сюфуса Бюґґе (1876), в якому подається найбільш точна і повна картина рукописного матеріалу.
Загальноприйнятим є поділ «Старшої Едди» на два основні текстові корпуси: «Пісні про богів» та «Пісні про героїв». Цей поділ є суто умовним (себто в рукописі спеціально не відображається) і відбувається на підставі заголовків і абзаців манускрипту, а також — тематики пісень. Перші десять пісень присвячені пригодам скандинавських богів, асів і ванів, та їхніх одвічних супротивників — турсів, йотунів, тролів. Ці пісні є одним з основних джерел наших відомостей зі скандинавської міфології. Так, перша пісня, «Пророцтво Вьольви», розповідає про нордичну космогонію (створення світу) і есхатологію (його загибель). Деякі відомості про устрій всесвіту містяться у «Бесіді з Вафтрудніром» і у «Промовах Ґрімніра». Низка пісень присвячена подорожам бога Тора, захисника богів і людей, і його битвам із хтонічними чудовиськами. Пісня «Пересварка Локі» є прикладом жанру senna — «сварка», одного з чільних жанрів давньогерманської традиції, а також пояснює, як склалися обставини, які в майбутньому мають призвести світ до загибелі. Нарешті, «Повчання Високого» (Одіна, голови германського пантеону) є водночас джерелом:
а) життєвих настанов для різних соціальних прошарків;
б) скандинавських міфів, які почасти сягають корінням доби індоєвропейської спільноти; в) відомостей про магічні практики Старої Півночі.
«Пісні про богів» ілюструють низку міфологем, спільних для переважної більшости індоєвропейських міфологій. До них належить: образ Світового Дерева; мотиви самогубства божества; битви з драконом (так званий «основний міф» індоєвропейської традиції); протистояння між двома родами богів (аси проти ванів); між богами і давнішими, хтонічної природи створіннями (аси і вани проти турсів); традиційний пантеон, члени якого символізують не лише природні, але і соціальні явища (але очолюваний не громовержцем, як зазвичай, а божеством насильницької смерти); мотив чарівних яблук, що подовжують життя; сакралізація війни і двобою; сюжет створення світу з фрагментів тіла прадавньої велетенської істоти; кінець світу внаслідок останньої битви добра і зла; відродження світу. Розкривається також походження соціальних практик (заручини, шлюб, війна, укладення миру тощо). Більшість пісень має давнє, ще континентальне походження, деякі ж було створено вже за доби вікінгів (ІХ-ХІ ст.) або й пізніше. Питання про вплив християнства на епос, базований на язичницькому матеріалі, залишається відкритим.
Корпус пісень про героїв присвячений видатним постатям і чільним сюжетам германської традиції — Вьолунду, Хельґі, легендарним родинам — Вьольсунґам і Гюкунґам, драмі довкола персон Сіґурда, Брюнхільд, Ґудрун і Атлі. Відповідно цей корпус можна умовно поділити на три нерівномірні частини: «Сказання про Вьолунда», що є перехідним від пісень про богів до пісень про героїв; триптих про Хельґі, перша пісня якого оповідає про Хельґі, сина Хйорварда, а дві другі — про іншого Хельґі, сина Сіґмунда Вьольсунґа, проте, крім спільного імени, таке поєднання можна обґрунтувати фабулярними ходами, притаманними обом наративам; і, зрештою, Вьольсунґо-Нібелунґівський сюжет — без перебільшення, центральний сюжет для героїчної германської літератури як скандинавської, так і континентальної. Варто сказати про нього кілька слів.
Сюжет цей загальновідомий, тож тут ми просто нагадаємо його основні перипетії. Юний герой Сіґурд з роду Вьольсунґів мститься за батька, вбиває дракона Фафніра, здобуває його скарб (який виявляється проклятим), пробуджує зі сну войовницю Сіґрдріву (згодом ототожнену з Брюнхільд) і отримує від неї поради та настанови, після чого братається з вождями бургундів, синами Гюкі, Ґуннаром і Хьоґні, та бере шлюб із їхньою сестрою Ґудрун. Брати через підбурювання ображеної Брюнхільд, заздрощі й жагу до скарбів убивають Сіґурда, а Ґудрун видають за короля гунів Атлі. Атлі й сам не проти заволодіти скарбами, тому запрошує до себе братів жінки й убиває їх. Ґудрун мститься йому за це і вирушає до заморської країни, де бере третій шлюб із королем на ймення Йонак. Її дочку Сванхільд видають заміж за короля ґотів Германаріха, але той убиває її через перелюб. Сини Ґудрун вирушають мститися за сестру, та це їм вдається не повністю.
Читать дальше