Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

– Ґероґли, якщо ти пробачиш нам гріхи і не проллєш нашу кров, тоді ми розкажемо тобі, а інакше нізащо не розкажемо!

– Все вам прощаю, прощаю і гріх, і вину, якщо ви в чому винуваті.

– Тоді я підкоряюся. Поїхали! Приїдемо – про все сам дізнаєшся…

– Про що я дізнаюся, коли приїдемо? – запитав Ґероґли і, натягнувши повід, зупинив коня.

Агаюнус, Овез і Ґюль-Ширін вийшли до зовнішніх воріт і дивилися на дорогу. Вони чекали, що Ґероґли поверне до них, привітається, обійме їх. Та де там! Ґероґли не тільки не повернув, не привітався, ба навіть відвернувся від них, не глянув жодного разу в їхній бік, а направився разом з джигітами до мейхани.

– Що трапилося з моїм господарем? – дивувалася Ґюль-Ширін.

– Мила Ґюль-Ширін! Я зрозуміла, що з ним відбувається. Цей ниций Косе мабуть обмовив мене і Овеза, – відповіла Агаюнус. Тільки вона промовила, як Овез залився сльозами.

– Овезе, дорогий мій! Не сумуй. Нехай він іде з ними, нехай вип'є чаю, покурить кальян. Нехай охолоне його гнів, пройде образа. Потім ми і скажемо своє слово. Ми все йому пояснимо.

Як спішився Ґероґли і зайшов до мейхани, так охопив його гнів. Ще не закипів чайник, а він наказав налити чаю. Не встиг ще згаснути вогонь у кальяні, як він наказав знову приготувати собі кальян.

…Про кого тепер піде мова? Про Агаюнус.

Вона повернулася на жіночу половину, зняла святковий одяг, одягла стару сукню, розпустила волосся, взяла за руку Овеза і Ґюль-Ширін і повела їх до мейхани. Та не зайшла вона, а з гордим виглядом стала біля порога.

Ґероґли косо глянув на них і побачив, що всі троє плачуть – сльози струмком по щоках течуть. Агаюнус, тримаючи Ґюль-Ширін і Овеза за руки, звернулася до Ґероґли з піснею.

Закаспійська область

…Проспівала вона і всі троє пішли. Ґероґли подумав, дивлячись їм услід: «Цей пройдисвіт Косе, мабуть, примусив воду вгору текти».

Підійшов до вогнища, покурив, та джигітам кальян не дав, сам вибив вогонь, оббив поли халата і вийшов із мейхани.

Коли Ґероґли пішов, джигіти заговорили:

– Ну ось, Косе! Порадієш тепер сам із себе!

– А в чому річ?

– Ти що – не розумієш, що тепер буде? Адже Ґероґли прийде до них, Агаюнус і Овез будуть сидіти і плакати, а сестра його Ґюль-Ширін розповість йому, як все було насправді. Він повернеться сюди і всіх нас порубає своєю шаблею!

– Ми тоді хотіли тікати, а ти нас відмовив…

– Не турбуйтеся, джигіти! – заспокоював їх Косе.

– Не турбуватися? Ти сподіваєшся залишитися живим?

Тут і на Косе напав страх. Він задумався.

– Джигіти, не залякуйте мене. Втечею нам не врятуватися. Агаюнус – жінка розумна. Вона не буде гніватися дарма. Вона і Ґероґли заспокоїть. Ось побачите – якщо Ґероґли повернеться сюди разом з Овезом, то нам не загрожує ні смерть, ні муки. Якщо він з'явиться один, тоді нам не врятуватися…

А Ґероґли прийшов до свого дому. Овез сидів і плакав, плакала і Агаюнус, Ґюль-Ширін розповіла все про витівки Косе і джигітів. Ґероґли страшенно розгнівався, увесь напружився, вуса стирчали як піки.

Розчистка степу під бавовникову плантацію

– Так ось як віддячили мені джигіти за мою доброту, за все, що робив я для них! Всім дам скуштувати своєї шаблі!

– Сядь, заспокойся! Ти надумав загубити своїх сорок джигітів, а потім будеш шукати нових сорок?

– Хіба важко знайти сорок нахлібників?

– Сядь. Звідки ти знаєш, що нові будуть кращі від цих?