Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Ґероґли опустився на землю.

– Ох, Ґероґли! Мало чого на світі буває, мало хто чого скаже. Не варто гніватись на те. Джигіти твої, до яких ти звик, кращі від інших. Іди собі до мейхани. І не шаленій під час чаювання і куріння, – сказала Агаюнус.

І відправила з ним Овеза.

Джигіти сиділи в заціпенінні і чекали вирішення своєї долі.

Ось з'явився Ґероґли, з ним був Овез. І тому джигіти трохи заспокоїлися.

Ґероґли зайшов і сів, поруч з ним сів Овез. Всі мовчали – ніхто і слова не мовив. Ґероґли зрозумів, джигіти бояться – раптом він накинеться на них. «Не буду лякати їх, нехай заспокояться!» – подумав він. З сумом згадав Ґероґли все, що трапилося, самотність свою згадав, взяв до рук саз і звернувся до джигітів з піснею.

Коли доспівав він пісню, Косе зрозумів, що вони уникли не тільки смерті, але і страждань.

– О, Ґероґли, ти так говориш з нами, це нас ображає.

– А що, Косе, хіба мені не можна вас образити?

– А що сталося, за що ти хочеш образити нас?

– Ти хотів утнути ще щось гірше? Мало ти знущався з них, кидаючи у ворота каміння?

– О, Ґероґли, ти ж нічого не знаєш. І вони теж нічого не знають. Адже вони були у фортеці і ні про що не відали. Одна людина в полі повідомила нам про тебе сумну звістку. Ось ми і вирішили піти до твоїх рідних, порадитися з ними, обговорити все разом. Якщо ти загинув, то спробувати забрати твоє тіло; а якщо живий, то дізнатися, де ти знаходишся. Тільки за цим і підійшли ми до воріт. А вони не захотіли відчиняти, ось гнів нас і накрив – ми почали кидати каміння у ворота.

– Не годиться ламати добрі ворота, Косе!

– Ґероґли, що ти все дорікаєш нас цими воротами. Та за п'ять золотих зроблять ще кращі ворота.

– Зроблять! Звичайно, зроблять… та не в тім річ. Уся біда в тому, що ви нічого не умієте цінувати! – відповів Ґероґли і звернувся до них з піснею.

Тільки він доспівав пісню, як Овез промовив:

– О мій господарю! Не докоряй їм більше. Йди до Агаюнус-апа, вона чекає на тебе.

І просвітліло обличчя Ґероґли – пробачив джигітам. Радісний і веселий пішов він до своєї пері. Обійняв її… Що далі, сам знаєш.

…Не кожному дано звершити такі подвиги і досягти своєї мети!

У мусульманській міфології джини жіночої статі, особливо ворожі до людей. Гул заманюють подорожніх, змінюючи свій зовнішній вигляд, убивають їх і пожирають. Уявлення про гул йдуть ще з домусульманських міфологічних вірувань давніх арабів; вони згадуються в поемі Тааббати Шаррана (VI ст. н. е.). Образ гул широко вживаний у фольклорі. Чоловічий аналог гул має назву «кутруб».