Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Мусульмани поклоняються могилі Дауда, яка нібито знаходиться у Вифлеємі.

Нині в Узбекистані Дауд вважається покровителем водіїв.

Деви («дайва» авест., «діви» фарсі). В іранській міфології злі духи, що протистоять благим духам – ахурам. Уявлення про девів іде від епохи індоіранської та індоєвропейської спільноти; в давньоіндійській спільноті деви – божества, а асури – демони. Деви, проти яких спрямований «антидевівський напис» іранського царя V ст. до н. е. Ксеркса, шанувалися, вірогідно, в одній з областей Ірану як боги: Ксеркс знищив їхнє святилище і насадив культ Ахурамазди.

Девів незліченна кількість, але вони майже не індивідуалізовані.

Уявлення про девів збереглися у фольклорі багатьох народів. Вони відомі у таджиків, Вірменіє, грузинів (деві), дагестанських народів (у цахурів – абрак).

У міфології народів Малої і Середньої Азії, Казахстану, Кавказу, Західного Сибіру, Поволжя і гагаузів (туркменське дев, турецьке dev, узбецьке, гагаузьке дев, киргизьке дее, казахське, каракалпакське деу, карачаєвське і балкарське деу, у казанських татар дію, у західносибірських татар тів, у башкирів дейеу) – злі духи. У міфології тюркомовних народів образ дева індоєвропейського походження. Деви уявлялися велетами надприродної сили, інколи з кількома головами, чоловічої і жіночої статі. Інколи деви мають подобу циклопа (у турків, у народів Середньої Азії і Казахстану); деви жіночої статі мають, як і албасси, великі груди, які вони закидають за плечі (у турків і гагаузів). За уявленнями башкирів, казанських і західносибірських татар, деви мають своє підземне царство. У міфах народів Середньої Азії збереглися уявлення про благодійну роль девів у давні часи. Так, у міфах узбеків Хорезмської оази деви виступають як будівничі багатьох фортець і міст. У шаманських міфах узбеків, казахів і киргизів вони фігурують в числі духів – помічників шаманів. Хоч у більшості випадків вважалося, що деви насилають на людину хвороби, а шаман повинен прогнати хворобу або ж умилостивити дева.

Закаспійська область. Текінський аул

Дев – найпопулярніший образ туркменських казок. Майже жодна чарівна казка не обходиться без нього; він зустрічається і в казках інших жанрів. Дев – це велетень-страшило, наділений надзвичайною фізичною силою, а інколи і чаклунськими властивостями. Дев, за старовинними уявленнями туркменів, вкритий козлиною або собачою шерстю, на голові у нього роги; брови і вії дуже довгі; інколи буває лише одне око (у лобі), має суворий вираз обличчя, на пальцях рук і ніг довгі кігті, «верхня губа його облизує небо, нижня – землю…» Голів деви можуть мати до сорока.

Своєрідним є ставлення народу до цих надзвичайних істот, створених його фантазією. Народ уявляє собі девів могутніми і страшними. Деви можуть кожної хвилини нашкодити людині, навіть убити її чи, не так часто, дати їй багатство і владу. Але у деяких казках деви змальовуються настільки дурними, що їх легко можуть обманути не тільки люди, але й такі невинні тварини і птахи, як коза, осел, півень тощо.

Як міфологічні персонажі деви найбільш розповсюджені в узбеків, а в інших народів вони частіше виступають як казкові образи (хоч і зберігають міфічні риси). У тюркомовних народів Поволжя деви часто зближуються і поєднуються в єдиний образ з пері (духи дію періє).

У давні часи жив один чоловік. У нього було семеро синів, а дочки не було. Якось дружина його знову завагітніла. Пройшло дев'ять місяців, а сини того чоловіка, збираючись у той день на полювання, сказали батькові: