Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Від мусульманського гул походить Гюль-ябані («пустельний демон», від арабського гул, «чудовисько-демон» і перського «ябан», «пустеля») – нижчий дух. У міфології турків, азербайджанців (ще гуляйбан, біабангу-лі), киргизів (гульбіябан), таджиків (гул, гул євоні). Гюль-ябані – злий дух, що живе в степу чи на кладовищі і лякає нічних подорожніх. Має риси перевертня, вночі любить їздити на конях, заплутувати їм гриви; якщо його упіймати і увіткнути в комір його одягу голку, він, подібно албасси, буде підкорятися людині, але робитиме все навпаки.

У західних районах Азербайджану гюльябані ототожнювали із злісним духом води ардов. Киргизи Східного Паміру і таджики вважали, що він живе в пустельній місцевості (у таджиків – у гірських лісах), людиноподібний, великих розмірів, покритий сірою (чорною) вовною, має вивернуті назад ступні (варіант: кігті на ногах і руках) і від нього тхне. Показуючись людям, він розмовляє з ними людською мовою, пропонує боротися, але подолати його можуть тільки люди надприродної сили.

У міфології туркменів (а також узбеків (Бобо-і-дехкан), киргизів (Баба-дийкан), казахів (Дікан-баба, Дікан-ата), каракалпаків (Дійхан-баба), таджиків (Бобо-дехкон)) покровитель землеробства. Образ доісламського походження, попервах – місцеве божество. Уявлявся в образі міцного дідугана (у киргизів – також птаха). Цей образ має архаїчні риси, пов'язані і з культом предків, і з міфами про культурних героїв. В одному з них Дайхан-баба винайшов першого плуга (причому одна його деталь була підказана Дайхану-баба шайтаном). Скориставшись підказкою шайтана, Дайхан-баба проклав перший зрошувальний канал. Спершу вода не йшла у викопаний ним арик. Дайхан-баба вирішив випитати у шайтана, в чому його помилка. Одягнувши святкові строї з перепічкою в руках, він, сяючи від радості, пройшов повз шайтана. Шайтан, не вбачаючи у тому ніяких хитрощів, прокоментував: «Мабуть Дайхан-баба здогадався, що арик має бути не прямим, а звивистим, як ріка». Так Дайхан-баба зумів скористатися знаннями шайтана. Південно-західні туркмени присвячували Дайхан-баба спеціальну ділянку землі.

В узбеків і таджиків землероб, який робив першу символічну оранку і сівбу, вважався живим втіленням покровителя землеробства (діда-землероба).

В кінці XIX ст. Дайхан-баба часто ототожнювався з Адамом.

«Іслам сприйняв культ цього божества після того, як воно було позбавлене колишньої ролі. Навіть ім'я, під яким воно зараз відоме («Дід-Землероб»), – пізнішого походження. Слово «дайхан» («дехкон», «дехкан»), яке входить в ім'я покровителя землеробства, тільки після арабського завоювання почало означати «селянин», «землероб». До цього дехканами називалися представники феодальної аристократії. Є підстави допустити, що пов'язані з образом Дайхана-баба обряди і погляди – не архаїчний культ, що зберігся в ісламі по причині свого другорядного значення, а залишки колись пишного культу могутнього аграрного божества».

У туркменів, як і у деяких інших ісламських народів, покровитель ремесел (пір), пов'язаних з металом, з обробкою металу.

У мусульманській міфології пророк. Зіставлений з біблейським Давидом. Коран називає його царем, намісником Аллаха. Дауд був таким же мудрим, як і Сулейман, був справедливим суддею у суперечках. У ряді сюжетів Дауд виступає, як культурний герой. Метал у руках Дауда стає податливим, м'яким; Коран називає його винахідником кольчуги.

Післякоранічні перекази оповідають про допомогу Дауда Талутові (цареві, призначеному Аллахом над синами Ісраїла) у боротьбі з Джалутом (берберським, ханаанейським чи аравійським царем) і убивство Джалута Даудом. Талут намагається вбити Дауда, але той утік і врятувався в печері. Несправедливий поступок Дауда, у якому він розкаюється, – намагання відібрати дружину у свого воєначальника Урії. У Корані згадується про покарання Даудом невірних (переказ про те, як він перетворив у мавп жителів Айли, які по суботах ловили рибу).