– Спаси тебе боже! – сказала Ак-Памик старому, попрощалася з ним і пішла шукати верблюдицю Ак-Мая.
Ось прийшла вона в одну ущелину, глянула – а там блукає верблюжа.
– Ти чиє верблюденя? – запитала Ак-Памик.
– Я верблюденя Ак-Мая, – відповіло воно.
– Ну, тоді підійди до мене, – сказала Ак-Памик верблюденяті.
Почувши це, верблюденя скоком підбігло до Ак-Памик. Вона погладила його і поцілувала, а потім сказала, чому вона прийшла.
– Добре, – відповіло верблюденя, – але якщо про це дізнається моя мати, вона з'їсть і тебе і мене. Лізь до мене під черево. Я почну смоктати і наллю молока в твій гарбуз.
Ак-Памик погодилась і залізла верблюденяті під черево.
– Чи немає біля нас людей, чомусь я чую запах людини? – запитала верблюдиця Ак-Мая.
– Та тут і птах не може пролетіти, – відповіло верблюденя, – як же сюди потрапить людина?
– Ні, дитя моє, мабуть, все-таки хтось є, я чую запах людини, – сказала Ак-Мая.
– Я прийшло здалеку і нікого не зустріло, – сказало верблюденя.
Тільки-но гарбуз Ак-Памик наповнився молоком, верблюденя відірвалося від матері і відійшло. Коли Ак-Памик була вже біля свого коня, верблюдиця Ак-Мая помітила її і голосно закричала. Ак-Памик ледве встигла сісти на коня і помчала. Верблюдиця кинулася її наздоганяти, але так і не догнала.
Тоді верблюдиця сказала:
– Стань чорним каменем, моя дитино! – і зачарувала своє верблюжа. Кажуть, що, перетворившись чорним каменем, воно, бідне, і нині ще стоїть на шляху до Мекки!
Про кого тепер послухати новини? Послухайте про Ак-Памик.
Ак-Памик повернулася до своєї печери, зібрали кістки братів, розклала як треба і полила молоком верблюдиці Ак-Мая. Брати, позіхаючи і чхаючи, піднялися.
– Ох, довго ж ми спали! – сказали вони.
– Якби не я, ви спали б до дня воскресіння з мертвих, – промовила Ак-Памик і потім розповіла по порядку все, що сталося.
– Дуже тобі дякуємо, дорога сестро, – сказали брати.
А потім Ак-Памик закип'ятила чай і покликала братів:
– Сідайте, пийте!
Так семеро братів зажили знову, проводячи свої дні у полюванні. Кожен з них взяв собі дружину і влаштував той. Брати продовжували любити сестру як і раніше, але їхні дружини незлюбили Ак-Памик.
– Нас так не люблять, як її, – говорили дружини. – Давайте-но що-небудь придумаємо.
Але дружина наймолодшого брата Ак-Памик сказала:
– Ні, я не згодна. Ак-Памик мене дуже любить, і я її теж дуже люблю.
Тоді інші дружини сказали:
– Йди геть! Не хочеш діяти з нами заодно, тоді не заважай. А будеш заважати – загинеш!
Злякалася нещасна і нікому не сказала ні слова.
А шість дружин зачаклували Ак-Памик і зробили її німою. День за днем Ак-Памик чахла.
– Мила сестро, що з тобою? – з тривогою запитували її брати.
Та Ак-Памик нічого не могла відповісти. Тоді одна з дружин сказала:
– Не запитуйте у неї, що з нею. Це я знаю.
– Якщо знаєш, то скажи нам, щоб і ми знали, – попросили брати.
– Ак-Памик потрібен чоловік, її сердечко зайняти потрібно, – відповіла вона.
– Що ж, віддамо її за того, хто їй сподобається, – сказали тоді брати.
А жінка тут і каже:
– Посадіть її на верблюда і відправте в степ. Хто їй сподобається, за того вона й вийде.
Брати посадили Ак-Памик на верблюда і пустили його в степ. Ак-Памик їхала в задумі. У той час були в дорозі син падишаха і син візира. Дивляться вони – видніється щось чорне. Тоді син падишаха сказав:
– У того чорного, що видніється, я беру собі верх.
– А я візьму низ, – сказав син візира.
Під'їхали вони і бачать – на верблюді сидить дівчина.
– Ти людина чи дух? – запитали вони у дівчини.
Але та не зронила ні звуку.
– Звідки і куди їдеш? – запитали вони.
Відповіді не було. Тоді син падишаха сказав:
– Ну, хоч ти нічого не відповідаєш, а зі мною поїдеш.
Так син падишаха разом з дівчиною приїхав до свого міста і потім з нею одружився.
Минув рік, і у них народився син. Того дня, коли у Ак-Памик народився син, вона заговорила. Коли син падишаха побачив, що Ак-Памик нарешті перестала бути німою, він дуже зрадів. Почалося у Ак-Памик безжурне життя. От тільки інколи їй хотілося побачити своїх братів. Так минуло чотирнадцять років.
Якось Ак-Памик зробила своєму синові золоті бабки, покликала його до себе і сказала:
– Коли ти будеш кидати бабки, примовляй так:
Я племінник семи дядьків,
Ї х сестриця – моя мати.
Вийшов з бабкою золотою я,
Щоб за дядьків покидати.
Молодший дядько мій – Байрам,
За Байрама кину сам.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу