Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Знову вирушив Ґероґли в дорогу. Їхав, їхав і доїхав до ріки Араз. Ударив нагайкою Ґир-ата, і кінь перелетів через неї, ставши у п'ятнадцяти гезах від берега, роздробивши копитами каміння.

«О всевишній, покровителю мій, як же я тоді добрався до Нішапура? Недарма кажуть, що на долю відважного джигіта випадають такі випробування, що треба бути нером, щоб їх знести», – думав Ґероґли.

Попереду показалися його отари.

«Залишу я Ґир-ата пастися, зміню свою зовнішність заклинаннями і піду до пастухів. Так я дізнаюся, хто мені відданий, а хто ні, що кажуть у моїй країні, про все дізнаюся», – вирішив Ґероґли.

Так і вчинив – пустив Ґир-ата пастися на лузі, змінив свою подобу і пішов до пастухів.

«Що це за мандрівник?» – здивувалися пастухи і побігли йому назустріч. Ґероґли вони не впізнали.

– Слухай, старий, що робиш ти тут? Чи не злодій ти?

– Ні, пастухи, я не злодій, я торговець. Скоро тут пройде наш караван. А я випередив його. Я купив би у вас овець, якщо продасте.

– Без господаря ми овець не продамо.

– А чиї ці вівці?

– Бека Ґероґли.

– Он воно що! Якщо це і справді вівці Ґероґли, я отримав би від нього трьох-чотирьох у подарунок, – адже ми з ним великі друзі.

– Що ж, можливо ти і отримав би, але зараз його немає у фортеці.

– А де ж він?

– Одна стара з Нішапура вкрала у нього коня. Ось він і відправився за нею слідом, одягнувшись каландаром. Здається, вже рік минув, а його все ще немає.

– Ми чули про це. Виходить, це правда.

– А що чув ти, старий?

– Неначе коня його вкрала стара, а сам він в одязі каландара пішов за нею слідом; та коли дістався Нішапура, там його впізнали і вбили, а тіло кинули у рів.

– Он то як! Що ж, помер, так помер, – сказали пастухи, ані трохи не сумуючи, підкидаючи догори свої палиці.

Був серед них один пастух на ім'я Алі-Різа. [70] Різа – ім'я восьмого імама секти шиїтів. Ледве він почув, що загинув його господар, як став бити себе у груди і заридав ридма, причитаючи:

– Ох, горе мені, горе! Був він мені як батько, був він мені як старший брат, був він мені як дорогий молодший брат.

Інші пастухи не звертали на нього уваги.

Ґероґли підійшов до Алі-Різи і сказав:

– Синку, не побивайся так. Сльозами-причитаннями твого господаря не повернути. Продай мені кращу пару овець.

– А чи правда, старий, що ти був другом мого хазяїна?

– Ми були з ним дуже близькими друзями, водою не розлити.

– Тоді не потрібні мені твої гроші. На згадку про мого господаря я й задарма віддам тобі овець.

І Алі-Різа дав йому одне ягня.

– Синку, нагодуй уже мене, а мої попутники хай хоч потраву їдять!

Вони швидко зарізали ягня, зварили м'ясо і всілися за їжею.

Ґероґли був голодний. М'ясо яхна – від жирного баранця – Ґероґли брав руками і ковтав, ледве встигаючи піднести шматки до рота.

Почали перешіптуватись пастухи: «Дивіться, як він їсть, – точно як Ґероґли…»

Один пастух підійшов ближче і запитав:

– Слухай, шановний, а ти часом не Ґероґли?

– Йди геть! Звідки взятися Ґероґли, якщо він давно мертвий. Постеліть-но мені бурку в тіні юрти. Подрімаю я годинку. Якщо повз вас проходитиме караван, ви мене розбудіть, щоб я не відстав…

Пастухи постелили йому бурку. Втомлений Ґероґли швидко заснув. А Алі-Різа задумався: «А може і дійсно, це мій господар?»

Ґероґли міг змінювати свою подобу замовляннями, але на спині у нього був слід п'ятірні, [71] Слід п 'ятірні – слід від долоні Хизра. Коли Ґероґли немовлям знайшли у могилі, Хизр благословив його, тричі ляснувши долонею по спині. і цей слід ніколи не зникав. Алі-Різа тихенько підійшов, підняв сорочку Ґероґли і побачив слід п'ятірні. Від радощів він почав стрибати і плескати в долоні, волаючи: «Агов, це мій господар! Він мій брат!..» Ґероґли прокинувся від його криків. Пастухи почали обіймати Ґероґли: «Мій володарю! Я дав обітницю принести у жертву дванадцять овець на честь твоїх дванадцяти кісток… [72] Дванадцять кісток – у мусульман вважається, що кістяк людини складається із дванадцяти основних кісток. », «я дав обітницю пожертвувати двадцятьма…», «я тридцять…», «я сорок…».

– Слухайте, пастухи! Хай ваші вівці залишаться з вами. Он за тією горою пасеться Ґир-ат. Йдіть, приведіть його!

Пастухи привели Ґир-ата і, перебиваючи один одного, кричали: «Я повезу до фортеці радісну звістку», «Ні, я», «Я, я повезу!..»

– Робіть свою справу, пасіть овець!

Повідомити про своє повернення Ґероґли доручив пастуху Алі-Різі: