Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

І Ґероґли звернувся до падишаха з піснею.

Закінчивши пісню, Ґероґли промовив:

– Я сам собі господар!

– Заспівай ще одну пісню… – сказав падишах, думаючи перелякано, куди б подітися…

Ґероґли, розгніваний, піднявся в стременах, схопив шаблю за рукоять і зі словами: «Що ти базікаєш «співай пісню, співай пісню!». Хто я тобі – найманий бахші, чи хто?» – кинувся на падишаха.

Той стрімко забіг у ворота і хутко замкнув їх. А Ґероґли вихопив шаблю з піхов і поскакав вулицею. Врятувалися лише ті, хто зміг повернути вбік, на іншу вулицю. А всіх, хто був на шляху, рубав Ґероґли. Голови летіли, як гарбузи, кров лилася рікою.

Прискакав Ґероґли до фортечної стіни, пом'янув свого покровителя, Лева божого, і двічі вдарив коня нагайкою. Звився Ґир-ат до неба, перелетів стіну фортечну. А за нею був рів завширшки у п'ятнадцять гезів. Перелетів він і рів, і опустився в п'яти гезах за ним, розметавши копитами каміння. І ось уже Ґероґли далеко – летить на Ґир-аті, помахуючи нагайкою…

…Про кого тепер піде мова? Про падишаха.

Була у падишаха драбина у сорок перекладин. Приставив він її до стіни фортеці, піднявся на дах палацу і закричав:

– Суніт Ґероґли забрав свого коня. Охоронці, нукери, доженіть їх, схопіть їх, зловіть їх.

Зібрав він усіх своїх вершників у фортеці, розіслав накази у всі кінці країни: «Нехай з'являться сюди всі воєначальники з усіма своїми гарматами і арсеналами!»

Шість курдів раніше за всіх помчали в погоню за Ґероґли, кажучи про себе: «А що, як нам поталанить – уб'ємо Ґероґли і заслужимо нагороду!»

Почали вони наздоганяти Ґероґли. Побачив він їх і притримав коня. Вони наблизилися на відстань, звідки було голос чутно і зупинилися.

– Ну, джигіти! Що ж ви зволікаєте? Коли приїхали воювати – давайте повоюємо! Та якщо ви не рухаєтесь, я сам під'їду до вас! – закричав Ґероґли і торкнув коня. Але вершники повернули коней і припустили до фортеці. А Ґероґли мовив: – Не переслідуйте того, хто біжить, – і попрямував далі.

Повернувшись до фортеці, курди кричали:

– Тасгире, падишахе! Він женеться за нами, він ось-ось з'явиться тут!

Шах поспіхом зібрав усіх вершників і кинувся наздоганяти Ґероґли.

Вранці Ґероґли помітив вдалині за своєю спиною стовп пилу і зупинив коня на верхів'ї гори.

Падишах їхав попереду, та під'їхати ближче остерігався, зупинився на такій відстані, щоб чутно було голос.

– Гей, суніте Ґероґли, – закричав він. – Ти сміливий джигіт! Пожалій свою душу! Хоч тисячу їх май, ні одна твоя душа не спасеться! Прив'яжи коня до дерева, залиш захоплені речі, а сам забирайся геть живий-здоровий. Ми тебе не чіпатимемо!

– Ти, видно, розгубив увесь свій розум, падишахе! Ще не народилася та людина, яка захотіла б прив'язати коня і віддати здобич! – відповів Ґероґли, кинув повід на луку сідла, взяв до рук саз і заспівав, звертаючись до падишаха:

Доспівав Ґероґли пісню, поскакав за гору, і з тилу вдарив по війську – бив, рубав, колов…

Кинувся навтіки падишах. Ось вже Ґероґли дотягнувся пікою до його спини, та згадав настанову свого покровителя: «Не переслідуй того, хто втікає!»