Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

– Йдіть і залатайте пролом!

До пролому підвезли дві гарби жердин і поставили їх сторч, закриваючи пролом. Ґероґли проїхав до іншого кінця фортеці, повернувся назад, зупинився перед падишахом, виказуючи готовність розважати його.

Бідняки, які постраждали від Ґир-ата, вирішили між собою: «Ох і на біду нам це видовище! Багатьох із нас він загубив, багатьох скалічив. Хай він тільки сюди ще раз з'явиться, ми вже його зустрінемо належно!» І вони, зрізавши верхівки жердин, якими був закладений прохід в стіні, озброїлися палицями.

– Послухай, каландаре! Не вартий Ґероґли свого коня, – промовив падишах.

– Чому ж так, тасгире?

– Здається мені, Ґероґли не цінує Ґир-ата. Йому запропонують продати Ґир-ата, він продасть – запросить тисячу золотих та кілька полонених. А коню цьому ціни немає.

– Тасгире, не кажи того, про що не відаєш! Що ти таке кажеш! Невже ніхто, крім тебе, не знає ціни цьому коню? Вже коли хочеш дізнатися, як Ґероґли цінував його, послухай, що я тобі розкажу. Якось Ґероґли пішов у похід на Османську країну. В поході тому я був стременним. Падишах Осьманський Джафар покликав до себе Ґероґли і звернувся до нього: «Гей, суніт [68] Суніти (шиїти) – різні трактування мусульманської релігії (суніти разом з Кораном визнають ще й Суну). У вустах перса-шиїта слово «суніт» звучить як лайка. Ґероґли, назви ціну коню!»

Ґероґли назвав ціну, звернувшись до падишаха Джафара з піснею. Послухай цю пісню, тасгире, і ти дізнаєшся, чи цінував Ґероґли свого коня.

І Ґероґли, дивлячись на падишаха, заспівав пісню і в пісні назвав ціну коню.

Падишах сказав:

– Так, видно, що він дорожив конем. «Вартує він сотні шахів – таких, як ти…», це значить, що немає коню ціни. Так, він знає переваги Ґир-ата. Ну, що ж, нехай Ґир-ат ще раз покаже свою вправність!

– Корюся, тасгире! – відповів Ґероґли.

Цього разу він направив Ґир-ата в інший бік, де його не чекали, і знову Ґир-ат розтоптав натовп. В натовпі закричали:

– Люди з палицями вціліли. Він, видно, не йде туди, де на нього чатують з палицями.

Всі кинулися до стіни розбирати жердини, що залишилися, щоб озброїтися. Пролом в стіні знову був відкритий.

Стурбувався старий візир:

– Тасгире! Мій падишах! Мій розум ніколи не був тобі на шкоду. Звели йому негайно зійти з коня! Хіба ти не бачиш, що це той самий розбійник, тасгире! Звели його вбити або вигнати!

– Послухай, візире! Нещодавно ти стверджував одне, а тепер говориш інше. Сказано тобі, сівши на коня Ґероґли, надівши обладунки, і ти станеш схожим на Ґероґли. Мовчи, не базікай!

– Ти маєш владу прогнати мене, але скоро ти не зможеш знайти шпарини, куди сховатися: твоя фортеця здаватиметься тобі пасткою, – сказав візир, і, ображений, пішов, струсивши поли халата.

Ґероґли під'їхав до падишаха.

– Гей, каландаре! Здається мені, що занадто далеко ти зайшов.

– А що поганого я вчинив, тасгир, щоб ти так говорив?

– Ти загубив у цьому натовпі багато нещасних, та і в іншому натовпі багато постраждалих. Негарно гратися у такі забави. Заспівай-но краще гарну пісню та покажи справжню гру. А то й тобі дістанеться!

– Тасгире, здається, ти починаєш гарячкувати. Хіба ти не розумієш, чому я ще не вчиняв справжньої забави, чому немає ще справжнього дійства?

– Ні, не розумію.

– Так знай. Я чекав, щоб день схилився до вечора; чекав, поки візир піде звідси; чекав, щоб знову відкритим був пролом у стіні. Все так і сталося… Ми з тобою зараз поговоримо відверто. Я заспіваю зараз пісню тільки для тебе. А потім насолоджуйся дійством, дивись гарненько!