Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

– Гей, Шахалі! Це видовище ганебне. Сказано тобі злазь, значить злазь!

– Не поспішай, тасгире! Я знаю ще одну пісню Ґероґли.

– Ну, якщо знаєш, то співай!

– Я заспіваю, тасгире! Цю пісню суніт Ґероґли склав непогожої днини, з дощем і бурею, коли, повертаючись з набігу, переходив через гору Ходжа, – відповів курд і заспівав.

Та не став танцювати Ґир-ата і після цієї пісні. Адже коли курд співав – «У день битви не сідай на коня», він сам того не розуміючи, ображав коня.

Падишах почав сердитись.

– Шахалі, чому не злазиш з коня, коли тобі кажуть – злазь! Нехай сяде сам каландар і примусить коня танцювати.

– Але я, тасгире, знаю ще одну пісню Ґероґли.

Хто сідав на Ґир-ата, тому ніяк не хотілося злазити з нього. Ось Шахалі і подумав: «Якщо заспіваю я, що помер Ґероґли з Чандибіля, чи не заграє тоді Ґир-ата, милий мій?»

І курд, сидячи верхи на Ґир-аті, заспівав пісню:

Але і після цієї пісні Ґир-ата не став танцювати. Падишах зовсім розсердився.

– Чому не злазиш, коли тобі кажуть? Чому не підкоряєшся? Каландар, мабуть, вже згадав пісні, нехай він сяде, нехай він примусить коня танцювати. Бо по-іншому Ґир-ат танцювати не буде.

Шахалі не виніс докорів великого хана і двічі вдарив коня нагайкою. Ґир-ат злетів у вишину. На цей раз він підскочив вгору на висоту трьох пік.

Ґероґли випустив мотузку, і Ґир-ат кинувся вбік.

Старий кизилбаш полетів вниз головою, неначе стріла з лука. Падав і бурмотів: «Хоч би вода, чи саман, дерево чи кущ!» Та звідки бути воді чи саману! Поряд – фортеці, арки, і повсюди лиш одне каміння. Вдарився він головою об камінь – мозок розлетівся у різні боки. Ось і заволодів він райським багатством…

Наказав падишах:

– Каландаре! Лови, лови коня!

Кинувся Ґероґли до коня, схопив мотузку і, прикрикуючи: «Стій, стій!» – урочисто підвів його до падишаха.

– Ось вам, тасгир, ваш кінь!

– Тримай його подалі, окаянний! – сказав падишах з острахом.

Крикнув Ґероґли на Ґир-ата: «Стій!» – і притримав його.

– Слухай-но, каландаре! Сідай на Ґир-ата і заспівай таку пісню, яку треба. А Шахалі туди і дорога. Здох, так здох. Давно йому вже потрібно йти до прабатьків.

– Тасгире! Ти весь час говориш «сідай, сідай». Ти що перевірити мене хочеш, чи серйозно говориш?

– Авжеж, серйозно!

– Ну, якщо так, тасгире, то я б хотів тобі дещо сказати, ти вже вибач.

– Кажи, прощаю!

– Ось що я хочу тобі сказати: чув я, що тільки падишах може зрівнятися розумом з сорока чоловіками, але розумом ти поступаєшся навіть курчаті!

– Це б то як?

– А ось як, тасгире! Ти наказуєш мені, щоб я примусив коня танцювати. А чого б це він мав танцювати? Попона з'їхала набік, неначе у коня жебрака. Ґир-ат тварина, але розуміє все, тасгире! Якщо причепурити його не так як це робив Ґероґли, Ґир-ат нізащо не буде танцювати. Він тільки те й робитиме, що вбиватиме людей. Ви на власні очі бачили, як він убив Шахалі… Сяду я, він і мене вб'є. А потім, можливо, і вас занапастить…