Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

У руських хроніках описані випадки, коли за допомогою безоарового каменя врятувалися від смерті патріарх Никон (1652 р.)та обраниця руського царя Олексія Михайловича Наталія Кирилівна із роду Наришкіних, яким подавали отруєне вино. У Никона в рукоять патріаршого посоха був вправлений безуй-камінь, який він умочував у чашу, а фаворитка царя за порадою лікаря пила особливу горілку, настояну на безоаровому камені.

«Клянусь життям, це найблагородніший з усіх дорогоцінних каменів, які зберігаються в скарбницях, бо для життя корисний він, а не вони!» (Аль-Біруні).

Сеіді (Сеїді, Сейіді) Сеійтназар Хабіп-ходжа-огли (1775–1836). Народився в родині служителя культу. Навчався в медресе Бухари і Хіви. Був значним беком, кермував військом. Відома поетична переписка Сеіді з поетом-полководцем Зелілі, в якій відображені воєнні змагання туркменів із сусідами, учасниками якої були обидва поети. Сеіді прославляв захисників батьківщини, закликав туркменів до єдності.

Ажі-Дахака – в іранській міфології дракон; в легендарній історії іноземний цар-узурпатор, який захопив владу над Іраном.

Ажі (ажай) – в іранській міфології чудовисько, дракон, персоніфікація чорних хмар, що затуляють сонячне світло.

Ілу (первинне «сильний», «могутній») – давньосемітське верховне божество; в західносемітській міфології верховний бог. деміург і далекий предок.

Ардвісура Анахіта – в іранській міфології богиня води і родючості. На думку деяких учених, культ Ардвісури Анахіти як богині води склався у кочових іранців, які жили на берегах Сирдар'ї.

Дестан (дастан) – літературний жанр, що поєднував у собі особливості і фольклорної прози, і поезії, як пісенної, так і книжної.

«Хук хак!» (араб. букв, «він бог», «він істина») – вигук дервішів.

Пастухи Туркменії, які займалися відгінним скотарством, більшу частину часу були відірвані від своїх родин. Робота пастуха вважалася важкою (вони жили в землянках і куренях, подовгу буваючи під відкритим небом і страждаючи від спеки, дощів та морозу) і небезпечною (постійно доводилося захищатися від хижих звірів та грабіжників).

Хурджин – перекидна сумка із шкіри чи килимної тканини, верблюдиця була матір'ю усіх верблюдів у стаді.

Маммед-джан – букв, «дорогий Маммед», тут лагідне звертання. З іменем юнака Маммедджан утворює гру слів.

Овмач – їжа із розм'ятих у маслі шматочків гарячої перепічки.

«Я пірім Вейсел гара!» – ймовірно, спотворена суфійська формула; у казці використовується як закляття.

Кран – перська срібна монета, одна десята частина тумана (туман – перська золота монета).

Сулейман – бібл. цар Соломон, який за численними легендами, розповсюдженими у народів мусульманського Сходу, був наділений владою над усіма чарівними силами. Окрім того, він розумів мову птахів і звірів, був надзвичайно мудрим і багатим. Ім'я Сулеймана, який за релігійною традицією вважався правовірним і був пророком Аллаха, увійшло в Коран, чим і пояснюється його популярність на мусульманському Сході.

«Шір!» – перс, «лев»; «пелен» чи «пеленг» – перс, «барс, леопард», туркмен, «тигр».

«…є одна молитва» – мається на увазі молитва, записана на папері; за повір'ями, така молитва допомагала при хворобах, пристріту, відваджувала злих духів.

«Яблуко заплаче, гранат засміється» – приказка, що підкреслює чудодійну силу молитви.

Махді – у мусульманській міфології «ведена» (Аллахом) людина, обновитель віри напередодні Страшного суду свого роду месія.

Кятібі (1803–1881) – туркменський поет. Народився в аулі Караган поблизу нинішнього Бахардена, де й пройшло його життя. Навчався в медресе Бухари і Хіви, після працював учителем на батьківщині.

Кеміне (Мамедвелі; 1770–1840) – туркменський поет-класик. Народився в родині дехкан (дехканин, дайханин – селянин, землероб), усе життя бідував. Навчався в медресе Бухари при підтримці родичів. Поневірявся на чужині, батрачив у Хіві. Прославився правдолюбством та гострим язиком, що й заважало йому у досягненні життєвих благ. Велика кількість анекдотів про Кеміне присвячена його легендарному рваному кожухові.