Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Місто Красноводськ. Гори

Ашгабад. Вид Фірюзи з гори

З попелу кургану не буде.

Зять сином не стане.

Не сівши на швидкого коня до світанку, шлях не здолаєш.

Син для батька – найсокровенніше.

Блукаючи повсюдно, олень знає пасовища різних місць.

Про перехід каравану вночі знає жайвір.

Де гострий біль, знає той, хто його відчуває.

Не підпалюй – обпечешся, не копай – сам упадеш.

Вогонь спочатку на собі випробовуй; не обпалить, тоді вже – на іншому.

Із сильним не борись, із швидким не біжи наввипередки.

Дві баранячі голови в одному казані не варяться.

Зачепиш вогонь – погасне, зачепиш сусіда – відкочує.

Не бери того, що не клав.

Поки розумний думає, дурний два рази сина одружить.

Рана від меча заживе, а від язика – ні.

Від молитви яблуко заплаче, гранат засміється.

Хто знайшов – той радіє, хто пізнав – той забирає собі.

Боягуз той, хто не поспішає врятуватися.

Не радій біді сусіда, вона до тебе прийде.

Кинь яблуко в небо, а поки воно впаде – що буде, то й буде.

Не вибирай коня очима пішого, не вибирай дружину очима вдівця.

По-справжньому плаче тільки мати, всі інші прикидаються.

Плями звіра видно зовні, людина свої плями ховає всередині.

Тисяча печалей жодної справи не звершать.

Ашгабад. Дорога до Фірюзи

Бартольд В. В. Книга моего деда Коркута. / «Китаб-и дедем Коркут»/. М. – Л.: АН СССР, 1962.

Басилов В. Н. Избранники духов. М.: Политиздат, 1984.

Басилов В. Н. Культ святых в исламе. М., 1970.

Бердимухамедов Гурбангули, Президент Туркменистана. Ахалтекинец – наша гордость и слава. Ашхабад, 2008.

Бичурин Н. Я. Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена. М. – Л., 1950. Т. 1.

Велиханов Ч. Ч. Собр. соч. А. – А., 1961. Т. 1.

Все шедевры мировой литературы в кратком изложении. Сюжеты и характеры. Зарубежная литература древних эпох, средневековья и Возрождения. / Ред. и сост. В. И. Новиков. М.: Олимп: ACT, 1997.

Гордлевский В. А. Избр. соч. М., 1962. Т. 3.

Де Пейссонелъ Шарль. Записка о Малой Татарии. Днепропетровск: «Герда», 2009. Домусульманские верования и обряды в Средней Азии. М., 1975.

Жирмунский В. М. Тюркский героический эпос. Л., 1974.

Каррыев Б. А. Эпические сказания о Керр-оглы у тюркоязычных народов. М., 1968.

Кононов А. Н. Родословная туркмен. Сочинение Абу-л-гази, хана Хивинского. М. – Л.: 1958.

КороглыХ. Огузский героический эпос. М., 1976.

Кримський А. Ю. Тюрки, їх мови та літератури. І. Тюркські мови. Вип. II. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007.

Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2008.

Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х т. М., 1991.

Мурадов Мелик. Узбекские народные легенды. 1993.

Проданный сон (туркменские народные сказки). / Пер. с туркм., составление, вступит, статья и примеч. И. Стебловой. М.: «Наука», 1969.

Пугаченкова Г. А. Драконы мечети Анау. – «Советская этнография», 1956, № 2.

Рапопорт Ю. Средняя Азия в древности и средневековье. М., 1977.

Сакали М. А. Туркменский сказочный эпос. Ашхабад: Издательство Академии наук Туркменской ССР, 1956.

Снесарев Г. П. Реликты домусульманских верований и обрядов у узбеков Хорезма. М., 1969.

Сорок девушек. М., 1951.

Тревер К. В. Сэнмурв-Паскудж. Собака-птица. Л., 1937.

Туркменские пословицы и поговорки. Ашхабад, 1961.

Туркменский юмор. / Составители А. Кекилов и М. Косаев. Ашхабад, 1961.

Шамусаров Шарустам. Типология и взаимосвязь фольклора тюркских и арабских народов. М.: Академкнига, 2006.

Ашгабад. Текінський базар

Безоаровий камінь, або камінь безуй – речовина органогенного походження. Його знаходять у нутрощах безоарових козлів, які живуть на гірських територіях Середньоазіатського регіону. У горах ростуть чіпкі колючі рослини, на яких залишається шерсть тварин. Безоарові козли ковтають ту шерсть разом із рослинами, у нутрощах на клубках волосся накопичується гідрофосфат кальцію (мінеральні солі) і утворюється сіро-синій камінь. У середні віки безоаровий камінь був досить дорогим, він поглинав сполуки миш'яку і вважався сильним протиотруйним засобом. У середньовічній Європі безуй добували для високих світських і релігійних сановників, для лікарів, алхіміків, учених.