Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Чільтан (кирк чільтан, кирк бір чільтан, кирик шілтен) у міфологіях народів Середньої Азії категорія духів. Образ таджиксько-перського походження (чільтан – перс, тадж., «сорок людей»). У найбільш розповсюджених міфах, чільтан – сорок могутніх святих, які правлять світом. Чільтан можуть бути невидимими для людей, а можуть у людській подобі жити серед них (іноді під виглядом бідняка, ницого жебрака, яким усі гидують). Якщо хто з чільтан помирає, інші обирають з людей достойного зайняти його місце. Прийнятий епітет чільтан – гайіб ерен («невидимі святі»; у киргизів духи кайип ерен – покровителі диких жуйних тварин, інколи отожнювані з чільтан) або ерен, арангляр («святі»). У казахсько-узбецькому міфі чільтан живуть на острові посеред моря, куди людям доступ закритий, в інших міфах вони збираються для обговорення своїх справ у безлюдних місцях (на кладовищах, далеко поза житлом), де їх може побачити випадковий перехожий.

Деінде таджики вважали, що чільтан уночі крадуть немовлят і худобу, забирають їх у своє гірське пристанище. У туркменів і узбеків чільтан – також покровителі юнаків, у Хорезмській оазі – покровителі води і (як і у гірських таджиків) покровителі кондитерів, у уйгурів – перші шамани і покровителі шаманів. За уявленнями деяких груп узбеків і таджиків, чільтан – шаманські духи-помічники, близькі до кирк киз (у узбеків інколи ототожнюються з ними, в таджицьких міфах чільтан і сорок дів разом гуляють і танцюють у період цвітіння рослин).

У мусульманській міфології одне з імен диявола, а також одна з категорій джинів. Слово «шайтан» зрідні біблійному терміну «сатана». Зауявленнями мусульман, кожну людину супроводжують ангел і шайтан, які спонукають її відповідно на добрі і нечестиві діяння. Шайтани можуть з'являтися у людській подобі, інколи мають імена. Розповсюджене повір'я, що поети і пророки повторюють слова, якими їх напучує шайтан. Можливо, що в уявленнях про шайтана іслам зберіг пам'ять про деякі давні божества Аравії.

Мерв. Міст на ріці Мурґаб

«Розповідають, що Коркут-ата мріяв зробити собі такий музичний інструмент, на якому можна було б виконати будь-яку мелодію. Довго мучився він, вибираючи потрібне для цього дерево, та нічого не виходило. Якось, блукаючи лісом у пошуках такого дерева, він побачив шайтанів. Ті попросили його показати їм музичний інструмент, який він майстрував. Вдавши, що він іде з лісу, Коркут-ата обійшов їх стороною, підкрався тихцем і почав слухати, про що вони говорять. А вони говорили якраз про нього: «Коркут-ата не зможе зробити кобиз, тому що він не знає, що його неможна виготовити із звичайного дерева. Треба взяти стовбур сухого дерева лохжіде (мілкий кущ, що росте в тугаях), зламаного диким кабаном, зробити з нього жолобок, обшити шкурою крикливого верблюда, виготовити струни з хвоста жеребця, що голосно ірже, закріпити їх на підставці з сухого відламку гарбуза і натерти струни клеєм рослини сасик-курай (шерешник), – це був би справжній кобиз!» Коркут-ата підслухав усе те і зробив, як говорили шайтани. У нього вийшов дуже гарний кобиз. Ось чому Коркут-ата вважається «піром» (покровителем) тих, хто грає на кобизі».