Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Мерв. Туркменський аул

«У туркменів є міфічна істота «ювдархо» (ювха + аждарха), зображується як величезна гадюка, яка ковтає все, що їй попадеться».

У міфології туркменів і узбеків, башкир і казанських татар (юха) демонічний персонаж, пов'язаний з водною стихією. Ювха – прекрасна дівчина, в яку перевтілюється аждарха, яка не бачила людину 80 років (у татар – 100, а то й 1000 років). 40, 80 – у туркменів магічні числа. Ювха може показуватися в личині будь-яких тварин і предметів, але найчастіше у фольклорі і міфах вона постає в образі гарної юнки, красуні, пері. У туркменських міфах (також у міфах узбеків Хорезму) ювха своєю звабливістю привертає увагу багатьох чоловіків, за одного з них виходить заміж. Перед цим ювха виголошує чоловікові умови співжиття: він не повинен дивитися, як вона розчісує волосся, не гладити по спині, обов'язково виконувати омовіння після близькості. Порушивши умови, чоловік виявляє зміїну луску на її спині, бачить, як, розчісуючи волосся, вона знімає голову. Якщо не погубити ювху протягом 40 днів, вона з'їсть свого чоловіка (але убити її можна тільки у безводному місці).

У міфах «поїдання» відбувається або поступово шляхом задоволення її нестримних сексуальних потреб, або ж у прямому смислі. Тюркська назва цього персонажу похідна від дієслова «ювутмак» – «ковтати, затягувати в себе». Відома малорозповсюджена назва – ювдарха, яка прямо вказує на її «поїдальні» функції. У народі «ювха» називають легковажних жінок.

Ювха – найвища категорія магічних перевтілень змій.

У часі відбулося змішування двох різних категорій: ювхи і пері, чи деяке отуречування давньоіранського персонажа пері. Даючи згоду на шлюб, окрім трьох основних вимог, які ювха-пері висуває, боячись викриття її нелюдської природи (не дивитись, як вона розчісує волосся, так як для зручності вона знімає голову; не гладити її по спині навіть у хвилини інтиму, тому, що там приховані залишки зміїної луски; не дивитись їй вслід, бо ходить вона на вивернутих ступнях), вона вимагає ще, обов'язково, мати під рукою воду для омовіння після інтимної близькості.

Місто Красноводськ. Після шторму 14 листопада 1910 р.

В умовах життя мусульманської спільноти з його і так обов'язковими у побуті шаріатськими приписами омовінь подібного роду вимога звучить дивно. Але це дає ключ до розуміння цього персонажа, як тісно пов'язаного з водною стихією. У зв'язку з цим слід згадати, що покровителями, господинями джерел, струмків і малих річок у туркменів виступають сув-перісі, тобто «водні пері», поруч з тюркським еквівалентом сув-еєсі «господарі води». Переплетіння елементів іранської і тюркської демонології з додатком вже арабо-мусульманських традицій (після омовіння ювха-пері возносить молитву Аллаху) і відобразилося в цьому образі. Але не від Аллаха, а, перш за все, як мовиться в легендах, від наявності води залежить повернення сил ювхи-пері, потрачених нею під час близькості, яку можна пояснити як символічний акт, пов'язаний з родючістю. А в умовах спекотного клімату Середньої Азії родючість неможлива без достатньої кількості води. Тому вважалося, що позбутися ювхи-пері, знищити її можна тільки під час близькості або ж відразу після, знаходячись далеко від води.

У давньотюркській міфології магічний камінь, за допомогою якого можна викликати чи спинити непогоду: дощ, сніг тощо. У деяких джерелах власники яда – шамани; за іншими джерелами, яда не пов'язаний з шаманством. За однією з легенд, камінь яда отримав від Яфета Огуз-хан. За іншою середньовічною версією, предки Огузів відібрали дощові камені у тварин (ті тримали їх у роті, і прямо над ними з'являлися дощові хмари). Зв'язок яда з тваринами відображений у міфології киргизів, які вірили, що його можна знайти в шлунках овець чи корів. Якути вважали, що чарівний камінь сата може подарувати шаманові орел. Пов'язаний з використанням яда сюжет відображений в поемі «Шахнаме» Фірдуосі.

Місто Ашгабад. Ріка Фірюзинка і столітня чинара